Ми живемо в прекрасному світі. У світі бездоганної краси, божественної гармонії. Кожний день – це поетичний твір, який розпочинається неповторним світанком і закінчується останнім променем сонця. Та ми не завжди це помічаєм. Чи то не вміємо бачити красу, чи це нам не потрібно.Що ж таке поезія? Чи можна її осягнути? В чому таїна її невмирущості? Де місце поезії в нашому будденому житті?

На ці питання шукали відповіді гості поетичної вітальні, що завітали до дитячої бібліотеки на передодні Всесвітнього дня поезії, який відзначають 21 березня. Тут завжди шанували її величнісь царицю-поезію. Бібліотека має багато поетичних творів, в тому числі і Прилуцьких письменників.



Цьго дня багато говорилося про поезію, як одне з мистецтв властивих людині. Про поезію, як всеосяжну мову, яка зближає людей, допомагає порозумітися. Про поезію – як невидимого друга, який підтримує людину все її земне життя, робить її щасливішою і прекраснішою.

Розкрила таємниці поезії, юним читачам бібліотеки, учням 11 класу ЗОШ №14, відома поетеса, член Спілки письменників України – Ніна Яківна Ткаченко. Вона довела на прикладі своїх віршів, що поезія – це стан душі, емоційний бунт і водночасвона є дзеркалом суспільства.

Бібліотекарі, організовуючи таку зустріч, прагнули показати дітям, що поезія буває різною. Вона скрізь – в тендітній квітці, в краплині роси, в стінах вікових храмів, її лише треба вміти бачити, як це робив відомий фотомайстер, член Спілки фотохудожників, лауреат літературно-мистецької премії ім.Л.Забашти «Квіт папороті» Володимир Степанович Яковенко. Його дружина Людмила Василівна продемонструвала читачам роботи Володимира Степановича. На зустрічі презинтували п’яту книгу Ніни Яківни «Спалахи», яка ілюстрована фотографіями Володимира Яковенка. Гості змогли відчути й побачити поезію, адже кожна фотографія допомагала осягнути глибину поетичних рядків і навпаки. Те, що поезія існує і в музиці, довели юні вихованці естрадної студії «Акорд» -- Коркодим Оля, Фєдотова Іра, Литвиненко Ангеліна, яких навчає Фарафонова Анна Олександрівна.

Поєднання поезії слова, фотографії, музики й голосу зробили свою справу. Вони наповнили залу неосяжним духом поезії, який пробуджує душу, вивільнює думки. І це було помітно. Якщо на початку зустрічі молоді люди почували себе скуто, то в кінці вони вільно висловлювалися стосовно поезії. Дискутуючи дійшли висновку, що поезія – це щось особливе, що починається за межами людського життя і туди ж направляється. Поезію потрібно любити й берегти в тому вигляді як вона є, аби передати наступним поколінням. І при цьому примножувати її, додавати щось своє.