Щорічні прилуцькі ярмарки мають безліч родзинок, одна з яких - книгарня під відкритим небом «Письменники за прилавком». Зі своїми книгами до нас приїздять провідні вітчизняні видання, відомі поети та прозаїки. Чимало авторів відвідали місто й цього року. А в їх числі - Олесь Ульяненко, лауреат Шевченківської премії. Втім, його ім’я нині на слуху з іншої причини: не так давно Національна комісія з питань захисту суспільної моралі заборонила роман письменника «Жінка його мрії», визнавши його порногра-фічним. І ось - нагода поспілкуватися з паном Ульяненком, дізнатися про все, як кажуть, з перших вуст. Підходжу. На столі перед автором - екземпляри «Знаку «Саваофа» й «Серафими».
- Олесю, а «Жінку його мрії» не привезли?
- А вона ж вилучена з продажу.
- Тираж книги насправді 10 тисяч?
- Так, п’ять продали, а п’ять вилучили з обігу. Ці книги зараз лежать у видавництві, чекають, поки справа вирішиться в суді.
- Як Вам шлях від лауреата Шевчен-ківської премії до забороненого письменника?
- Яка держава, такий і письменник.
- Цей скандал додав Вам популярності?
- Ні, навряд чи. Тільки крові попсував, не більше - не менше. Мені така популярність ні до чого.
- За іншу книгу - «Знак «Саваофа» - Ви «удостоїлися» анафеми Московського Патріархату...
- Я греко-католик, тож від цієї анафеми якоїсь моральної шкоди не зазнав. Це так само, як комітет моралі. Заборонив! Він повітря може забороняти, але воно існує усе-таки.
- Що, крім письменництва, Вас цікавить у житті?
- Намагаємося робити кіно. Пишемо сценарії, пробуємо «пробити» туди-сюди. Все інше крутиться довкола цього.
- Розкажіть, будь ласка, про себе. Хто Ваша родина?
- Тато помер, мама - з козацького роду. Все життя була і є простою жінкою, мало цікавиться літературою. Тато ж, навпаки, багато читав, цікавився творчістю.
- Як Ви прийшли в літературу?
- Це почалося дуже давно, тягнеться практично з дитинства. Часом було легко, часом тяжко. Зараз переконаний: аби наперед знав, що мене чекає, ніколи б не почав діяльність літератора. Лишився б медиком.
- Це Ваша спеціальність?
- Так. Навчався колись.
- Ті знання стають в нагоді?
- Деякі. Знаю, наприклад, як виходити з якихось станів.
- З чиєю думкою найбільше рахуєтеся у творчості й у житті?
- Таких людей немає. Я завжди слухався сам себе і, як виявилося, завжди був правий.
- Звідки сюжети Ваших романів?
- Усе з життя.
- Олесю, де б Ви хотіли жити?
- Аби Україна трохи більше читала й була трохи культурнішою, то можна було б тут і жити. Нормальна красива держава. Я десь в Англії, в Італії б жив. Це я так хотів би. Але чи хочуть вони, щоб я там жив - оце питання.
- Ви вперше відвідуєте Прилуки?
- Ні, частенько тут буваю. Мені Прилуки дуже подобаються. І люди, і місто дуже гарні. Їду сюди з великим задоволенням.

«Мамо! Вам - зведу монумент... Не з граніту, не з мармуру - зведу до неба його з любові... Променями сонця - висікатиму, ніжністю буду полірувати. І вічними викарбую літерами на ньому імення - МАТИ...» Ці теплі й водночас високі слова Миколи Турківського якнайточніше передають зміст його нової книги «Мати. Матусенька. Ненька», присвяченої матері письменника та, як зазначає автор, усім матерям: «Серця матерів невмирущі. Повічно у пам’яті». Великою синівською любов’ю сповнені сторінки видання. Автор ділиться з читачем найсокровеннішим: спогадами дитинства і яскравих подій, котрі відбувалися в його родині, а ще - тим душевним болем, що охопив серце після смерті матері та не полишає й досі. Поряд з поетичними і прозаїчними присвятами матері у книзі Миколи Турківського вміщені фотографії з сімейного архіву, розповіді рідних людей, листи минулих років:
«Матусин лист -
Душі тепло...
Як аметист,
Як джерело.
Йому нема в житті ціни,
Він світ здійма - він од весни...»
Логічним продовженням присвяченої матері творчості Миколи Петровича є вислови українських відомих і не відомих письменників на кожній сторінці видання: «Я збирав їх із книг, з колективних збірників, з пісенників, з добірок», - ділиться автор з читачем, додаючи: «Знаю, що це не повний перелік».
Загалом, «Мати. Матусенька. Ненька» унікальна багато в чому. В тому числі й тим, що видана, за словами Миколи Турківського, «толокою». До того, щоб книга побачила світ, долучилися понад півсотні людей: авторові родичі та однокласники, шанувальники й прихильники, освітяни і члени клубу книголюбів «Джерело». Світла аура збірки «Мати. Матусенька. Ненька» огортає читача з перших сторінок і довго тримає в полоні. Адже кожна її публікація, кожен вірш, кожен рядок - це дійсно непорушний пам’ятник материнській любові та ніжності, зведений щирою поетичною душею Миколи Турківського.

Упродовж трьох днів з 6 по 9 червня у Вінниці проходив Чемпіонат України серед юнаків та дівчат 1992-93 років народження. Змагання легкоатлетів проводило Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту України, у яких взяло участь понад 600 учасників з усіх куточків держави. Серед учасників легкоатлетичних змагань і команда з Прилук – вихованці відділення легкої атлетики Прилуцької дитячо-юнацької спортивної школи.
Прилучани, як завжди, мали неабиякий успіх у змаганнях. Найвищих результатів добився кандидат у майстри спорту Богдан Паляниця, який здобув друге місце у змаганнях з бігу на 110 метрів з бар’єрами, показавши час 14,90 сек. Богдан включений до складу резерву збірної України серед юнаків та дівчат 1992-93 р.н.
Тарас Зінченко у потрійному стрибку з результатом 12 м 90 см дав залікові очки для команди Чернігівської області.
Богдан і Тарас є вихованцями тренера Прилуцької ДЮСШ, який 40 років трудового життя віддав спорту, Анатолія Івановича Ракетського.

13 червня у Прилуцькій виховній колонії для неповнолітніх відбулася ра-дісна подія – літнє спортивне свято «Козацький гарт». Його було організовано коштами жертводавців Київської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви за сприяння начальника установи пана В’ячеслава Радченка та співробітників колонії.
Програма включала спортивні випробовування, в яких юнакам необхідно було проявити силу, спритність, швидкість, витривалість та спеціальні вміння з ігрових видів спорту. До кола десяти завдань увійшли також творчий конкурс (козацька пісня, танок) та бліц-вікторина з історії козацтва. У заході взяло участь 42 вихованці, порівну дві команди від відділень установи. Арбітраж та суддівство забезпечували волонтери Вікторія Семенова, Віталій Гордієнко та Інна Сушанин, а також співро-бітники установи Дмитро Даценко й Олександр Хлібенко. Хлопці показали не тільки чудові спортивні результати, а й проявили гарні творчі здібності та знання української минувшини.
За результатами змагань, перемогу здобула команда 3-го відділення. Її учасники набрали найбільшу кількість балів, а тому отримали почесні грамоти «За витривалість, старанність, дружність, взаємоповагу, проявлені під час випробовувань». Також кожен з учасників 2-го відділення отримав Грамоти другого ступеня. Призи – спортивний інвентар, а також торти для кожної з команд були передані на церемонії закриття спортивного свята. Нагородження провів диякон Костянтин Пантелей.
Схоже, що спортивне дійство з глибоким патріотичним зміс-том справді сподобалося вихованцям Прилуцької колонії. І хай там як, а додало впевненості у своїх силах та дало відчуття спільноти дру-зів. «Задоволення, ра-дість спілкування, енергійний запал супроводжували усіх, – висловила свої переживання Інна Сушанин, - а як очі в хлопців горіли!»