24 вересня 2010 р. | Автор: OLEX | Переглядів: 1148 | Коментарів: 0
Замість спасибі – бруд і злорадство
Василь Кривошеєнко, ветеран футболу, колишній тренер ДЮСШ, вихованці якого були неодноразовими чемпіонами області серед ДЮСШ, чемпіонами України, брали участь у Чемпіонаті Європи, кубку УЄФА, грали в командах майстрів першої ліги та прем’єр-ліги України (це майстер спорту міжнародного класу Іван Кривошеєнко, майстри спорту Сергій та Володимир Причиненки, а також Сергій Умін, Олег Умін, Сергій Петрик, Ігор Дем’яненко, Володимир Дробот, Микола і Володимир Лисенки та багато інших):
-У попередньому номері "Града" (від 15 вересня 2010 року) міський голова Юрій Беркут виступив зі статтею "Еліта-центр по-прилуцьки, або Остап Бендер відпочиває". Намагаючись звести рахунки з Олександром Козиком і Миколою Рожком, він настільки захопився їх бичуванням, що сам того не помітив, як… зганьбив себе. І все через побудоване Олександром Козиком та Миколою Рожком футбольне поле, про яке наш мер сказав таке: "Кілька слів щодо облаштованого футбольного поля, на що Рожко та Козик витратили аж 180 тисяч гривень (щось поскромничали, можна було б і мільйон сказати). Насправді ж поле облаштоване без ніякої технології – просто розрівняли майданчик і укатали трактором…"
Оцими "кількома словами" Юрій Володимирович ще раз підтвердив, що з господарською жилкою у нього проблеми, і до глибини душі образив мене – людину, яка керувала всіма роботами з будівництва згаданого футбольного поля, та прилучан, котрі допомагали у цій добрій справі.
Коли влітку 2007 року Олександр Дмитрович Козик і Микола Васильович Рожко запропонували мені взятися за будівництво дитячого навчально-тренувального футбольного поля біля стадіону, я цьому щиро зрадів і одразу ж погодився. На той момент я вже вийшов на пенсію, але відмовитися від такої пропозиції не міг, адже, працюючи двадцять вісім років тренером з футболу в ДЮСШ, тільки й мріяв про поле, на якому можна було б повноцінно проводити заняття, з трав’яним покровом, з огорожею. А то бувало так: у нас із дітьми тренування, а люди спокійнісінько йдуть собі через ділянку біля стадіону (не повертається язик назвати її полем) на базар. Спека – діти бігають у пилюці, пролив дощ – місять багно. Ну не за первісного ж ладу живемо!
Особисто мені дуже імпонувало, що Олександр Дмитрович і Микола Васильович вирішили зробити футбольне поле для всіх дітей Прилук. Без жодних «але». Передбачалося, що на новозбудованому полі будуть тренуватися й проводити змагання ДЮСШ, ДЮФШ "Європа", училища, коледжі, професійний ліцей, гімназії, школи. Коротше кажучи, право користуватися футбольним полем надавалося кожній дитині. Незалежно від того, спортсмен вона чи ні. Такі підходи співпали з моїми тренерськими принципами, адже я ніколи не ставив за мету виховати з усіх своїх підопічних видатних футболістів - головне, щоб спорт дав дитині здоров’я і силу духу.
Будівництво футбольного поля біля стадіону тривало трохи більше року: почали роботи 26 червня 2007 року, закінчили 28 липня 2008-го. Перш ніж приступити до втілення ідеї меценатів у життя, я з’їздив на консультацію до знаменитого спеціаліста з облаштування футбольних полів – директора столичного стадіону "Динамо" Анатолія Колоші. Саме він порадив мені, як зробити сучасне дитяче навчально-тренувальне поле, і я чітко слідував усім вказівкам цієї шанованої у футбольному світі людини.
На першому етапі ділянку під поле розрівняли й прокультивували, а вихованці ДЮСШ та ДЮФШ "Європа" і студенти гуманітарно-педагогічного коледжу повизбирували на ній каміння. Потім привезли з Обичева близько 180 тонн торфу (не безкоштовного – меценати заплатили і за торф, і за його транспортування), змішали його із землею та морським піском, якого теж, до речі, задарма ніхто не дав. У такий спосіб одержали 750 тонн спеціальної суміші для облаштування футбольного поля. Побачивши, що всієї суміші нам буде забагато, з ініціативи меценатів поділилися нею із занедбаним ігровим полем "Супутника" – віддали туди 80 тонн.
Коли основа для дитячого поля була готова, ми зайнялися трав’яним покровом, витративши на насіння 20 тисяч гривень. Перший раз висіяли траву в липні, другий – у квітні наступного року. Поступово наше поле перетворилося на м’який шовковистий килим – хоч босоніж ходи. Аби цей ефект не зник, раз на місяць підгодовували траву міндобривами. Для догляду за травою знадобилася й косарка, адже поле необхідно було косити раз на 7-8 днів. Її, на жаль, також ніхто не подарував – меценатам довелося викласти 15 тисяч гривень. Заплатили вони з власної кишені й за огорожу для поля, і за новенькі футбольні ворота, і за хвіртки та лавочки з навісами, і за шланги для поливу. Немалі гроші пішли і на зрізування старих аварійних дерев у районі поля. Було викорчувано й вивезено 17 тополь, стовбур кожної з яких і втрьох не обхопиш. До речі, за цю роботу нам дуже дякували мешканці сусідніх зі стадіоном будинків, котрі роками не могли добитися зрізування тих тополь.
Узявшись рахувати чужі гроші, міський голова чомусь промовчав про ще одне дитяче футбольне поле, зроблене Олександром Козиком та Миколою Рожком. Навесні 2008 року, коли через те, що трава на полі біля стадіону ще як слід не укорінилася, постало питання, де тренуватися юним футболістам, я запропонував меценатам облаштувати запасне поле. Буквально за місяць за трибунами стадіону викорчували близько 20 дерев, прибрали майже 500 тонн сміття! Натомість завезли 300 тонн чорнозему і 500 тонн піску. На це теж, до відома Юрія Володимировича, знадобилося не дві гривні.
Щоправда, я не можу не погодитися з міським головою, що меценати "поскромничали", назвавши суму в 180 тисяч гривень. Наші футбольні поля дійсно коштують набагато більше. Просто, на щастя, ініціативу Олександра Дмитровича і Миколи Васильовича підтримали десятки прилучан, котрі допомагали в будівництві полів транспортом і робочими руками. Це була справді загальноміська акція, завдяки якій здійснилася мрія прилуцьких тренерів мати ідеальні умови для підготовки футболістів. Я не хочу себе хвалити, але коли ДЮФШ "Європа" проводила на навчально-тренувальному полі всеукраїнський турнір, тренери з Полтави, Чернігова і навіть Києва позаздрили колегам з Прилук, адже їхні діти на таких висококласних полях не тренуються.
І мені дуже боляче, що корисну справу меценатів і мою роботу публічно ганьбить міський голова. А ще болячіше від того, що на сьогодні збудовані нами дитячі поля безгоспні й занедбані. На полі біля стадіону не те що тренуватися – ходити не можна. Скрізь валяються банки з-під пива, пляшки, шприци. Уже зовсім немає трави. Дивишся на все це – і серце кров’ю обливається. На мою думку, меру треба не технологіями будівництва футбольних полів перейматися (з ними, слово честі, все гаразд), а рятувати зроблене добрими людьми для міста.
Ми вже втратили дорослий футбол, то давайте згубимо і дитячий. Давайте витравимо у прилучан бажання займатися спортом і допомагати йому.
Ветеранам, котрі зранку роблять на стадіоні зарядку, ніде води попити й переодягнутися. Я вже не кажу про душ чи лікаря. Сам стадіон – серце міста – ледь дихає. У Чернігівської ДЮСШ три власні автобуси, а у нашої нема жодного. І на тлі всього цього меценати спорту замість "спасибі" чують від міської влади насмішки й безпідставні звинувачення у брехні. Це ганьба!
http://gradpryluky.info/index.php?newsid=1187
Замість спасибі – бруд і злорадство
Василь Кривошеєнко, ветеран футболу, колишній тренер ДЮСШ, вихованці якого були неодноразовими чемпіонами області серед ДЮСШ, чемпіонами України, брали участь у Чемпіонаті Європи, кубку УЄФА, грали в командах майстрів першої ліги та прем’єр-ліги України (це майстер спорту міжнародного класу Іван Кривошеєнко, майстри спорту Сергій та Володимир Причиненки, а також Сергій Умін, Олег Умін, Сергій Петрик, Ігор Дем’яненко, Володимир Дробот, Микола і Володимир Лисенки та багато інших):
-У попередньому номері "Града" (від 15 вересня 2010 року) міський голова Юрій Беркут виступив зі статтею "Еліта-центр по-прилуцьки, або Остап Бендер відпочиває". Намагаючись звести рахунки з Олександром Козиком і Миколою Рожком, він настільки захопився їх бичуванням, що сам того не помітив, як… зганьбив себе. І все через побудоване Олександром Козиком та Миколою Рожком футбольне поле, про яке наш мер сказав таке: "Кілька слів щодо облаштованого футбольного поля, на що Рожко та Козик витратили аж 180 тисяч гривень (щось поскромничали, можна було б і мільйон сказати). Насправді ж поле облаштоване без ніякої технології – просто розрівняли майданчик і укатали трактором…"
Оцими "кількома словами" Юрій Володимирович ще раз підтвердив, що з господарською жилкою у нього проблеми, і до глибини душі образив мене – людину, яка керувала всіма роботами з будівництва згаданого футбольного поля, та прилучан, котрі допомагали у цій добрій справі.
Коли влітку 2007 року Олександр Дмитрович Козик і Микола Васильович Рожко запропонували мені взятися за будівництво дитячого навчально-тренувального футбольного поля біля стадіону, я цьому щиро зрадів і одразу ж погодився. На той момент я вже вийшов на пенсію, але відмовитися від такої пропозиції не міг, адже, працюючи двадцять вісім років тренером з футболу в ДЮСШ, тільки й мріяв про поле, на якому можна було б повноцінно проводити заняття, з трав’яним покровом, з огорожею. А то бувало так: у нас із дітьми тренування, а люди спокійнісінько йдуть собі через ділянку біля стадіону (не повертається язик назвати її полем) на базар. Спека – діти бігають у пилюці, пролив дощ – місять багно. Ну не за первісного ж ладу живемо!
Особисто мені дуже імпонувало, що Олександр Дмитрович і Микола Васильович вирішили зробити футбольне поле для всіх дітей Прилук. Без жодних «але». Передбачалося, що на новозбудованому полі будуть тренуватися й проводити змагання ДЮСШ, ДЮФШ "Європа", училища, коледжі, професійний ліцей, гімназії, школи. Коротше кажучи, право користуватися футбольним полем надавалося кожній дитині. Незалежно від того, спортсмен вона чи ні. Такі підходи співпали з моїми тренерськими принципами, адже я ніколи не ставив за мету виховати з усіх своїх підопічних видатних футболістів - головне, щоб спорт дав дитині здоров’я і силу духу.
Будівництво футбольного поля біля стадіону тривало трохи більше року: почали роботи 26 червня 2007 року, закінчили 28 липня 2008-го. Перш ніж приступити до втілення ідеї меценатів у життя, я з’їздив на консультацію до знаменитого спеціаліста з облаштування футбольних полів – директора столичного стадіону "Динамо" Анатолія Колоші. Саме він порадив мені, як зробити сучасне дитяче навчально-тренувальне поле, і я чітко слідував усім вказівкам цієї шанованої у футбольному світі людини.
На першому етапі ділянку під поле розрівняли й прокультивували, а вихованці ДЮСШ та ДЮФШ "Європа" і студенти гуманітарно-педагогічного коледжу повизбирували на ній каміння. Потім привезли з Обичева близько 180 тонн торфу (не безкоштовного – меценати заплатили і за торф, і за його транспортування), змішали його із землею та морським піском, якого теж, до речі, задарма ніхто не дав. У такий спосіб одержали 750 тонн спеціальної суміші для облаштування футбольного поля. Побачивши, що всієї суміші нам буде забагато, з ініціативи меценатів поділилися нею із занедбаним ігровим полем "Супутника" – віддали туди 80 тонн.
Коли основа для дитячого поля була готова, ми зайнялися трав’яним покровом, витративши на насіння 20 тисяч гривень. Перший раз висіяли траву в липні, другий – у квітні наступного року. Поступово наше поле перетворилося на м’який шовковистий килим – хоч босоніж ходи. Аби цей ефект не зник, раз на місяць підгодовували траву міндобривами. Для догляду за травою знадобилася й косарка, адже поле необхідно було косити раз на 7-8 днів. Її, на жаль, також ніхто не подарував – меценатам довелося викласти 15 тисяч гривень. Заплатили вони з власної кишені й за огорожу для поля, і за новенькі футбольні ворота, і за хвіртки та лавочки з навісами, і за шланги для поливу. Немалі гроші пішли і на зрізування старих аварійних дерев у районі поля. Було викорчувано й вивезено 17 тополь, стовбур кожної з яких і втрьох не обхопиш. До речі, за цю роботу нам дуже дякували мешканці сусідніх зі стадіоном будинків, котрі роками не могли добитися зрізування тих тополь.
Узявшись рахувати чужі гроші, міський голова чомусь промовчав про ще одне дитяче футбольне поле, зроблене Олександром Козиком та Миколою Рожком. Навесні 2008 року, коли через те, що трава на полі біля стадіону ще як слід не укорінилася, постало питання, де тренуватися юним футболістам, я запропонував меценатам облаштувати запасне поле. Буквально за місяць за трибунами стадіону викорчували близько 20 дерев, прибрали майже 500 тонн сміття! Натомість завезли 300 тонн чорнозему і 500 тонн піску. На це теж, до відома Юрія Володимировича, знадобилося не дві гривні.
Щоправда, я не можу не погодитися з міським головою, що меценати "поскромничали", назвавши суму в 180 тисяч гривень. Наші футбольні поля дійсно коштують набагато більше. Просто, на щастя, ініціативу Олександра Дмитровича і Миколи Васильовича підтримали десятки прилучан, котрі допомагали в будівництві полів транспортом і робочими руками. Це була справді загальноміська акція, завдяки якій здійснилася мрія прилуцьких тренерів мати ідеальні умови для підготовки футболістів. Я не хочу себе хвалити, але коли ДЮФШ "Європа" проводила на навчально-тренувальному полі всеукраїнський турнір, тренери з Полтави, Чернігова і навіть Києва позаздрили колегам з Прилук, адже їхні діти на таких висококласних полях не тренуються.
І мені дуже боляче, що корисну справу меценатів і мою роботу публічно ганьбить міський голова. А ще болячіше від того, що на сьогодні збудовані нами дитячі поля безгоспні й занедбані. На полі біля стадіону не те що тренуватися – ходити не можна. Скрізь валяються банки з-під пива, пляшки, шприци. Уже зовсім немає трави. Дивишся на все це – і серце кров’ю обливається. На мою думку, меру треба не технологіями будівництва футбольних полів перейматися (з ними, слово честі, все гаразд), а рятувати зроблене добрими людьми для міста.
Ми вже втратили дорослий футбол, то давайте згубимо і дитячий. Давайте витравимо у прилучан бажання займатися спортом і допомагати йому.
Ветеранам, котрі зранку роблять на стадіоні зарядку, ніде води попити й переодягнутися. Я вже не кажу про душ чи лікаря. Сам стадіон – серце міста – ледь дихає. У Чернігівської ДЮСШ три власні автобуси, а у нашої нема жодного. І на тлі всього цього меценати спорту замість "спасибі" чують від міської влади насмішки й безпідставні звинувачення у брехні. Це ганьба!
http://gradpryluky.info/index.php?newsid=1187
Додати коментар:
