1. "Западенцям" тут не місце

Розпочався мій невеличкий викривальний вояж Києвом із банальної поїздки Сирецько-Печерською гілкою метро.

Виїхавши на Південний міст, де на кілька хвилин з‘являється покриття в мобільного телефону, вирішив дещо "завести" ранкову заспану публіку імітацією розмови по стільниковому: "Так, Сашко, привіт!.. Так, отримав. Та там усі ті документи російською, нічого не зрозуміло! Чого вони російською документи надсилають?! Ми що, не в Україні?.." Словом, такий собі гнів людини, яка буцімто не розуміє "братньої" мови - чим "ми" гірші за "них", що українською ні бельмеса?

Результат спектаклю не змусив довго чекати на себе.

Три чверті пасажирів - а особливо "місця в партері", які традиційно займають старші люди - невдоволено зиркнули на мене. Спершу мої попутники стримували емоції. Але невдовзі мимохідь таки вловив краєчком вуха невдоволене "западенци", що було кинуто мені напівпошепки однією з жіночок "віком за".

Дуже довго думав, чого ж мене сприйняли за приїжджого із Західної України? Ніби й характерного галицького "балаку" не маю, та й наче діалектизмів не вживав...

А відповідь насправді проста, як конструкція велосипеда.

Стереотип про "україномовність винятково Галичини" впродовж років нав‘язувався народові інших регіонів "дбайливими" піарниками найрізноманітніших політичних сил чи окремих кандидатів: задля підвищення власних рейтингів політикани ладні на все.

І розділення України за будь-якою ознакою - у тому числі мовною - є "козирною картою" в їхніх брудних іграх.

2. Цитрина від помаранчі недалеко котиться

Як виявилося пізніше, ситуація в метрополітені була невеличкою розминкою.

Справжні пригоди розпочалися з мого прохання продати мені "соку цитрини" в одній продуктовій крамничці поблизу Золотих воріт. Опісля певного заціпеніння, що в нього поринула спантеличена продавщиця, я вислухав од неї цілий спіч, головною тезою якого стало останнє речення: "На сваєй чістай мові будіш со свайєй мамачкай размавлять!"

От тобі, читачу, і повага, і толерантність людей на роботі... А головне - усе ж правильно, на їхню думку.

Між іншим, до невдоволення продавщиці, що його викликано винятково її незнанням мови, долучилися й покупці - обурювались, що я "своєй мовай" збираю чергу.

От так.

Біда, як відомо, сама не приходить. Перефразую: де одне правопорушення - там і ціла низка.

У тій горе-крамниці я став вимагати книгу скарг, яку мені надавати відмовилися. На прохання покликати директора продавщиця пояснила, що спілкуватися я буду лишень і тільки з нею, ні з ким більше, ніколи, ні за що, за жодних обставин і взагалі заледве не через її труп.

Урятував знайомий уже прийом - імітація розмови по мобільному, цього разу буцімто зі службою захисту прав споживачів. Пані коло каси вмить подобрішала й, з вибаченням за грубість, таки дала мені сік. Помаранчевий щоправда.

Проте близько, не сперечатимусь...

3. Меню та інші прикрості громадського харчування

Вирішив продовжити свої цікаві досліди в кав‘ярні в районі Майдану Незалежності.

Ну, зайшов, сів як належить, закурив цигарку й після досить тривалого очікування отримав меню, написане російською мовою. На прохання замінити його українськомовною версією я дізнався, що такого в них у природі не існує.

Тоді, граючи дурника, раз-у-раз кликав офіціанта й просив пояснити мені значення тих чи інших слів із назв чи характеристики страв, перекласти їх українською. У нього виявилися певні проблеми з українською, тож перекладу слів "блинчики" і "клубничный мусс" я так і не отримав.

Урешті я таки "задовбав" офіціанта, що попросив мене податися геть.

Вдумайтеся: усе через те, що вони не мають меню українською!

Бавитися в розумного дурника мені сподобалося неймовірно. Продовжив уже просто неба.

У лотку "Кава та чай" поцікавився, чи роблять вони віденську каву. "А вєдєнскую - ето какую?", - перепитала продавщиця. "Відень, - пояснюю їй. - Місто таке. Столиця Австрії" - "Кофє по-вєнскі, што лі?" Мовчки киваю головою.

Пані схопила лють: "А шо, сразу так сказать сложно било?! Голову морочат тут... Нєт у нас!"

4. Київ - російськомовне місто

Вільний час скінчився, треба було човгати в справах буденних, тож стрибнув у метро й поїхав собі.

У вагоні в кишені задзвонив телефон, і я вже не удавано, а дійсно просив свого колегу написати статтю про русифікацію системи вищої освіти замість мене, бо, відверто кажучи, від мовних питань дещо втомився.

І тут стикнувся з незапланованим "швецем" - вродливою дівчиною десь мого віку. Вона, послухавши мою розмову, почала пояснювати з посмішкою, як же я помиляюся. "Київ - російськомовне місто, якщо ти не помітив!" - зауважила вона. А інші пасажири "за-ДА-кали"...

Так, дійсно, безглуздо відкидати, що маємо.

Столиця дійсно російськомовна, максимум - суржикомовна. Та чи позбавляє це права спілкуватися українською?!

Лишень упродовж кількох годин я стикнувся із чотирма - чотирма! - випадками неповаги через мову, якою звик спілкуватися. Причому щонайменше два з них - у магазині й у ятці з кавою - заслуговують на почесне звання "Синдром Швеця" і можуть потягти за собою відповідну розв‘язку.

Але це саме той випадок, коли один у полі хоч і воїн, однак усіх не переможе.

У Росії 3 мільйони вуличних і привокзальних повій, зареєстрованих приводами до райвідділів міліції. Ще приблизно 1,5 мільйона росіянок цією тяжкою працею молотять бакси, євро, шекелі і іншу не-дерев‘яну валюту в країнах Європи і Азії. Коли порівняти кількість зелені, яку щороку надсилають повії до країн мешкання їх нужденних сімей, з кількістю валюти, яку заробляє держава від продажу зброї, вражає близькість цифр.

До цілком здорових тілом мільйонів російських секс-трудівниць додамо шість мільйонів психічнохворих росіян. Велика частина госпіталізовані, а при хронічній відсутності ліжок у психлікарнях – на вулицях міст і селищ юродяться, кривляться, біснуються, вважають себе «леніними», «сталіними», «гагаріними», останнім часом з‘явилися навіть «гітлери» - весь букет на волі розквартированих російських психів без необхідного лікарського нагляду.

П‘ять мільйонів – наркомани. Шість мільйонів носіїв ВІЛ-інфекції вже хворіють на СНІД. А скільки блукає країною не виявлених носіїв ВІЛ-інфекції?

За словами директора Дитячого фонду Аліханова, кількість дітей-сиріт Росії перевищила показник післявоєнного травня 1945 року. 750 тисяч у мирний час зараз – проти 678 тисяч сиріт батьків, які загинули на війні, та матерів, які померли в тилу від голоду і хвороб.

У воістину Великій Росії, за оцінкою Світової організації охорони здоров‘я, кількість алкоголіків - 37-42 мільйони. Споживання спирту на душу населення становить у середньому 14 літрів за рік, що виводить авангард «русского мира» в абсолютні світові лідери за цим показником. Враховуючи ту обставину, що 20 мільйонів мусульман Росії до зеленого змія, зазвичай, байдужі, алкогольного удару значної сили цілеспрямовано завдається по печінці і ниркам авангарду «русского мира» - так узаглавив російськомовне населення, осколки «великого радянського народу» патріарх Кирил (Гундяєв), нинішній продовжувач справи свого ідейного і політичного попередника, провокатора 1905 року Гапона. Тим часом, за міжнародною шкалою, вживання більш як вісьмох літрів «на рило» означає незворотню фізичну деградацію.

Статистика свідчить: на десять тисяч населення за кількістю визнаного «антиалкогольного засобу» – театрів – Росія зараз на 40-му місці, та й рівень освітнього і культурного розвитку молоді продовжує падати, зараз він десь на 47-му місці в світі. Натомість не вщухають закльони кремлівських ВІП-ієрархів і квасних патріотів дрібніших калібром про «вселенську культурно-духовну місію» Росії.

Щорік у Росії скоюють злочини близько 3 мільйонів осіб, за рік стається більше 80 тисяч убивств (з доповіді генерального прокурора РФ Устінова). Ув‘язнених в країні понад 1 мільйон, тоді як камери розраховані на 700 тисяч. Народ спить у в‘язницях на «шконках» по черзі. У горезвісному 1937 року зеків у численнішому тоді Радянському Союзі, ніж Росія сьогодні, було на 200 тисяч менше. За кількістю ув’язнених на сто тисяч населення вільна Росія з особливим шляхом розвитку тримає безперечний рекорд у світі – 800-810 осіб. Навіть у кріпацькому Китаї з неототалітарним гнобленням громадян цей показник менший.

Щороку в дорожньо-транспортні пригоди потрапляють 200 тисяч людей, близько 30 тисяч з яких гинуть. Десятиліття обмежених військових дій в Афганістані обійшлися такою ж кількістю мертвих і інвалідів як нині за один мирний російський рік на дорогах.

Середня тривалість життя в Росії 64,8 року. Для порівняння: у США – 75 років, в Китаї, де в колгоспному рабстві перебуває величезна частина населення, – 71,3. Якщо не озиратися на світових лідерів, а порівняти цей показник, наприклад, з Білоруссю, де, якщо вірити кремлівським ЗМІ, поголовна бідність, то позиції Росії гірші на п‘ять-шість років, а дитяча смертність у «бідних» і «знедолених» білорусів вдвічі менша! Щодня в Російській Федерації роблять 10 тисяч абортів. При цьому 7 мільйонів шлюбних пар бездітні. Що це, як не фізичне звиродніння?

У XIX столітті, коли до складу Російської імперії входили Україна, Польща, Прибалтика, Бессарабія, Фінляндія, губерній було 69. А сьогодні на російських «рештках» СРСР розташувалися 89 губерній. У Сполучених Штатах, де населення вдвічі більше, штатів лише 52. Відповідно, в Росії величезна армія чиновників – більше 1 мільйона 100 тисяч. Для порівняння: при Йосипі Сталіні в СРСР їх було близько півмільйона, при Микиті Хрущові теж – 532 тисячі. Російський Генштаб, за словами адмірала Бардіна, зараз за кількістю працюючих там офіцерів перевищив показник часів Великої Вітчизняної війни. Це притому що тільки з 1991 року армія в Росії скоротилася майже в п‘ять разів. А скільки захисників Росії з подагрою в колінних суглобах, з серцевою одишком і шкіряними ременями, що лопаються на «бронежирожилетах» черевах, але, із золотими генеральськими і адміральськими погонами?

За рівнем життя росіяни перебувають на 60-му місці в світі, натомість як «злиденні» без своєї нафти і газу білоруси на 56-му місці. А ось за кількістю мільярдерів Росія на 7-му місці. Путінські протеже олігархи, до речі, платять найнижчі в світі податки (13%), які й не снилися, наприклад, Франції і Швеції (по 57%), Данії (61%) або Італії (66%). 1,5% населення Росії володіють 50 відсотками національних багатств.

За словами екс-прем‘єра Михайла Касьянова, тільки за останні півроку відтік фінансових коштів з країни досяг 20 мільярдів доларів. На хабарі та підкуп посадовців населення країни витрачає щорік у середньому 33,5 мільярда «зелені» (Георгій Сатаров, фонд «Індем»).

Трансльоване з путінських прес-конференцій, «оптимістичне» зростання виробництва є таким, що за видобутком вугілля Росія нарешті досягла рівня 1957 року, за виробництвом вантажівок – 1937 року, комбайнів – 1933 року, тракторів – 1931-го, вагонів і тканин – 1910-го, взуття – 1900 року. Авіатранспортом раніше користувалося майже 100% населення, а зараз тільки 3%.

А ось і утішний статистичний промінець світла пробився. Хоч щось повинне мати позитивне сальдо в країні. Росія є безумовним лідером в світі за кількістю банківських службовців на душу населення.

У Росії були зруйновані і без того не найвидатніші умови для ведення бізнесу. Бізнес став додатком до адміністративних посад, а корупція – основою всіх господарських відносин. Світовий банк у 2006 році поставив за цим показником Росію на 96-е місце з 175 можливих. За десятибальною шкалою Росії виставили 3,8 за ефективність держуправління, а за законність – 1,9. Це показники убогих африканських і нині вже минулих – загиблих – латиноамериканських диктатур.

Триває потворна урбанізація. За 20 років в РФ зникли 23 тисячі населених пунктів. На тлі загального скорочення населення до 900 тисяч чоловік в рік - населення Москви, Санкт-Петербурга і деяких міст-мільйонників стрімко зростає, що призводить до жахливого забруднення прилеглих територій, руйнування екосистем і до транспортного колапсу мегаполісів.

Інфраструктура не витримує перевантажень. Ще не було в новітній історії, щоб десятки тисяч жителів Підмосков‘я зустрічали Новий рік без електрики, а аварію не могли усунути більше тижня. Влада панічно боїться, що без електрики в розпал зимових морозів опиниться Москва, про що свідчить введення режиму надзвичайного стану. Для системи це буде кінець, а для людей – катастрофа з сотнями тисяч жертв.

Загальна причина валу техногенних катастроф, які мали місце в минулому році і вже продовжуються в нинішньому, – це втрата керованості економікою взагалі і промисловими об‘єктами зокрема. Система управління повинна бути регулятором, це ланка прямого і зворотного зв‘язку, контролю. Одним з дефектів регулятора є те, що сьогодні на багатьох об‘єктах керівниками поставлені абсолютно некомпетентні люди. Це наочно видно на прикладі електроенергетики, де замість фахівців у галузі енергетики на керівні посади призначалися «свої» в партійному відношенні економісти, які ніколи не працювали в цій сфері.

Це може статися будь-якої миті

Крах системи може статися в будь-який момент. Висока ймовірність, що це відбудеться протягом найближчого часу. Практично малоймовірно, що система протягне більше п‘яти років. Як тут не пригадати пророцтво Збігнева Бжезінського десятирічної давності, що Росія розпадеться в 2012 році.

Попереду, можливо, будуть місяці анархії і руїни, панування вуличного кримінального беззаконня. Масштаби втрат залежатимуть від ступеня і глибини дезинтеграції, тривалості смутного часу і здатності до бажано подальшій реінтеграції стихійно утворених автономій. Ряд регіонів (Татарстан, Башкортостан, можливо, Карелія) в перші ж дні кризи проголосять незалежність. В принципі, і інші регіони, де є більш-менш самостійні і дієздатні місцеві еліти, вже на другий день можуть наслідувати їх прикладу. Подальше національне відродження нинішніх придатків «русского мира» все ж таки є бажаним за умови реінтеграції з утворенням оновленої федерації або конфедерації. Тому що розкол країни на десятки конфліктуючих між собою «князівств» означатиме продовження гниття і самознищення. Тоді «русскому миру» можна буде поставити свічку в якій-небудь старообрядській церкві, що дивом збережеться.

Розсудливі голоси в Росії вже пропонують шляхи порятунку. В умовах кризової ситуації місто дуже швидко стане пасткою для городян. У першу чергу будуть паралізовані транспортні мережі, масовий і організований виїзд з міста стане неможливим. У перші ж години кризової ситуації системи життєзабезпечення (теплопостачання, водопостачання, електропостачання, зв‘язок і т. д.) будуть виведені з ладу. Хто не встигне вибратися з міста в першу добу години Х, практично буде приречений.

Якщо у війну людям допомагали виживати печі і колодязі (по суті, автономні системи тепло- і водозабезпечення), в сучасному місті люди залишаться і без питної води, і без тепла практично одразу ж. Посилить ситуацію відключення електрики. Стільниковий зв‘язок буде блокований в перші ж хвилини, стаціонарний – перерваний протягом кількох годин. Спроби приготування їжі й обігрітися за допомогою відкритого вогню неминуче призведуть до вибухів і пожеж.

Через антисанітарію в теплу добу року протягом перших тижнів почнеться інтенсивне поширення інфекційних хвороб.

Гроші в перші ж дні перетворяться на порожні «фантики». Падіння центру імперії – Москви – означатиме припинення постачання регіонів продуктами першої необхідності за налагодженою схемою.

Мародерство, грабіж і вбивства набудуть масового характеру. В умовах стрімкого насування голоду будь-якій владі буде складно утримати свої позиції. Добре, якщо на місцях завчасно домовляться губернатори, військові й інші силові структури.

Шанси на виживання

У протилежність вликим містам, високий ступінь виживання матимуть віддалені від обласних центрів населені пункти, де збереглися сільськогосподарські підприємства і супутнє виробництво, де серед населення достатньо молодих і енергійних людей. Ті, хто має можливість перебратися до родичів у такі райони, як пропонують стурбовані російські аналітики, повинні це зробити заздалегідь.

Крім віддалених сільських районів, шанси на тривале автономне існування мають організовані міські громади, готові за наперед підготовленим планом екстрено евакуюватися в сільську місцевість, згуртовані ідеєю створення автономного антикризового поселення. Це може бути від 15 до 30 сімей (50-100 осіб). Громади менших розмірів більш вразливі, групи більшої чисельності стають погано керованими. Необхідна наявність в такій громаді людей різних спеціальностей, перш за все військових, інженерно-будівельних, сільськогосподарських, медичних.