27 березня, у Прилуках Чернігівської області, за сприяння обласної організації Всеукраїнського об’єднання «Свобода», відбувся традиційний відкритий обласний турнір з рукопашного бою пам’яті Миколи Міхновського.
Спортивне свято розпочалося у приміщенні міської Дитячо-юнацької спортивної школи. Під час церемонії відкриття відслужив молебень благочинний Прилуцького району УПЦ КП о. Віталій Юрочко.
У турнірі взяло участь понад 150 спортсменів, віком від шести до тридцяти років, у тому числі команда із Сумщини. Було розіграно 40 комплектів нагород, у різних вагових і вікових категоріях, проведено понад 200 боїв. У перервах між спортивними поєдинками лунали виступи місцевих артистів, демонструвалися двобої у стилі «бойовий гопак». Понад 500 глядачів спостерігали за цим велелюдним спортивним дійством. Були присутні представники місцевих ЗМІ – преса, телебачення.
Перед початком турніру, серед прилучан, було поширено понад 1000 брошур, де розповідалося про життя Миколи Міхновського.
- «Всеукраїнське об’єднання «Свобода», - зазначив на відкритті турніру голова Чернігівської обласної організації Андрій Міщенко, - у рамках роботи з молоддю проводить ряд спортивних заходів: нещодавно відбувся всеукраїнський юнацький турнір з легкої атлетики пам‘яті майстра спорту та видатного лікаря Ярослава Тягнибока, відкритий зимовий чемпіонат України з водного поло. Продовженням цих заходів є турнір із рукопашного бою у Прилуках імені Микола Міхновського.
Я думаю, цей турнір стане всеукраїнським, наряду з існуючими запровадженими ВО «Свобода».
Чому саме Прилуки? Микола Міхновський - наш земляк, тут він народився, відбулося становлення його особистості, він вчився у прилуцькій гімназії.
Микола Міхновський – своєю енергетикою пробудив дух української землі. Нація, держава котрої простягалася від Білого до Чорного моря та від Карпат і по Кавказ. Нація, що породила Святослава Завойовника, князя Володимира, Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Гонту та Залізняка. 100 років назад, була покріпаченою, була окупованою Російською імперією. Микола Міхновський став основоположником українського націоналізму, запалив ідеєю мільйони сердець. Він автор брошури «Самостійна Україна».
ВО «Свобода» виступає за історичну справедливість і відновлює незаслужено забуті імена. За сприяння ВО «Свобода» на Закарпатті відкрито бібліотека імені М. Міхновського. Наші кроки будуть послідовними, і я сподіваюсь, що одна з вулиць Прилук буде носити його ім’я.
Лице держави - не лише заводи та фабрики, поля і ліса, лице держави визначає нація. І яка буде наша держава, визначимо ми з вами. Я вірю, що серед вас стоять майбутні олімпійські чемпіони, науковці, громадські діячі, можливо майбутній Президент України. Серед вас, повинні плекатися три чесноти – мужність, мудрість та шляхетність. Мудрого не обдуриш, мужнього не зламаєш, шляхетний не дозволить панування чужинського у цій державі, панування духу ганьби, зради до нації. Тож я зичу вам у майбутньому лише перемог».

Прес-служба
Чернігівської обласної організації
ВО «Свобода»

Друга половина березня для Олександра Дубовика, директора Прилуцького міського Будинку культури, видалася насиченою: власний день народження (21 березня), свято працівників культури та аматорів народного мистецтва (23 березня) і пов’язаний з ними творчий звіт нашого героя (21 березня).
Зустріч із 39-річним співаком, музикантом, менеджером, засновником міжнародного пісенного фестивалю "Мистецькі барви" відбулася якраз напередодні звіту. Пан Дубовик справляє враження гранично ділової й впевненої в собі людини. Зрозуміло: віднині він має статус магістра естрадного співу! За плечима Олександра Олександровича дві вищі освіти: Ніжинський державний університет (факультет музпедагогіки) і Київська державна академія керівних кадрів культури й мистецтв. Безліч почесних грамот Прилук, Чернігова, Києва.
Мистецтво для нього – це життя. Олександр Дубовик розповідає: "Якщо займаєшся мистецтвом, воно поглинає тебе повністю. Важливо, щоб це занурення приносило обопільну користь – як людям, так і тобі. На все інше бракує часу. Працюючи в БК, і ввечері не можеш про нього не думати, і вночі не вдається не бачити театральних снів. Буває, насниться ідея костюму, мізансцени, освітлення чи декорації.

- Цікаво, як усе починалося?

- Не повірите, в дитинстві я мріяв стати кондитером (щоправда, інтерес до кулінарії не зникає й дотепер). Одначе все змінилося, коли почав грати на трубі. Не інакше, як спрацювали гени. Від батька-музиканта й мами-співачки, художниці успадкував тонкий музичний слух і естетичний смак. Яскраво вони проявилися під час армійської служби на Кубі у військовому оркестрі. Де б не виступав: перед кубинцями, росіянами, поляками, єгиптянами – публіка вітала мене однаково радо. Успіх тоді зміцнив у думці, що фах співака й музиканта – це і є моє справжнє покликання.

- Олександре Олександровичу, ще не маючи достатнього досвіду, Ви 2001 року, у фінансово складний період, очолили МБК. Чи не страшно було кидатися у цей коловорот?

- Ні, не страшно. Трохи прикро, що доводилося багато часу витрачати на справи, так би мовити, не творчі: вирішувати проблеми лампочок, опалення, прибирання території, придбання реквізиту. Навряд чи я сам з усім упорався б. Без коштів! Добре, що підтримали й підтримують патріоти міста, котрі ревно опікуються культурою: колишній мер Микола Бабій, нинішній Юрій Беркут, дирекція м’ясокомбінату й хлібозаводу, меценати Анатолій Мирошниченко та Юрій Коптєв. Пощастило і з наставницею - Світланою Бірюзовою, заслуженим працівником культури України. Терпляче й ненав’язливо вона допомагає налагоджувати творчий процес міського Будинку культури.

- Відомо, що наш МБК – потужна мистецька структура, що нараховує 29 аматорських колективів, 10 з яких мають звання "Народного аматорського". У їхньому складі 540 прилучан, дітей і дорослих. Чому завдячуючи заклад став одним із найавторитетніших в Україні?

- У нашому соціумі за останні 15 років стрімко зменшилася кількість інституцій, що опікуються душею (пригадайте колишню піонерію, комсомол, парторганізації...). Лишилися хіба що релігія й мистецтво! Природно, що функції виховання моралі перебрав на себе МБК, згуртувавши багатьох городян. Завдячуючи репертуару соціального змісту, за останні 10 років з центру розваг він трансформувався в мистецько-виховний, психологічний. Бо в часи кризових потрясінь дарує людям сили, щоб вижити, надію на те, що негаразди скороминучі. Таким чином у його стінах зазвичай відчуваєш душевний комфорт. Люди переконуються тут, що у них є серце, здатне плакати, радіти, співати, співчувати чужому горю...
Популярності МБК додає ще й доведена до блиску майстерність аматорів, лауреатів обласних, всеукраїнських і міжнародних конкурсів. Певна річ, не остання роль відводиться кадровій політиці. Ми дорожимо кожним виконавцем, а молодими – й поготів. Їм надаються широкі можливості для творчого самовираження. Адже не секрет, що артисти – це наше повітря!

- Продовжуючи традиції іменитих попередників Оника Екзарова, Анатолія Комісарчука та інших, як урізноманітнюєте діяльність закладу?

- Життя громади найбільше пожвавлюють гості. Протягом 9 років на сцену запрошували таких столичних діячів культури, як Олександр Тищенко, Ірина Шинкарук, Ірина Сказіна, Ірина Бондарук, Анатолій Матвійчук, Марина Одольська, Ніна Мирвода. А також – співаків із Росії, Білорусі, Молдови, Китаю; театральних діячів на чолі з народною артисткою Раїсою Недашківською; викладачів театральних вишів столиці. (Цікава деталь: вони вже настільки залюблені в Прилуки, що самі просять, аби їх узяли в програму). Звичайно, все це мобілізує наших аматорів, допомагаючи їм позбутися ярлика провінційності.

- Кілька слів про заступників і стиль керівництва.

- Мої заступники - Катерина Мовчан, Ярослава Чудновець, Наталія Пономаренко, Микола Сич та Максим Окіпський. Компетентні, порядні люди. У форс-мажорі, забуваючи про вихідні, невелику зарплату, втому, хвороби..., працюють у заданому мною ритмі. Про так званий директорський кулак не може бути й мови. Перемоги куються в лагідній атмосфері. І чи може бути інакше? Адже, як учить Біблія, світ тримається на доброзичливості й співчутті.

Творчий вечір Олександра Олександровича відбувся, як уже говорилося вище, у день його народження в понаданшлаговій залі. На думку опитаних, це мистецьке свято за всіма ознаками (виконавською майстерністю, спецефектами, реквізитом…) могло б прикрасити будь-яку сцену!
Бракує слів, аби повідати, яким воно було феєричним! Завдячуючи не лише мистецькій палітрі, а й зразковій культурі родинних стосунків, що додало дійству етичної високості. Віншувався не стільки іменинник, як близькі йому люди. Зокрема, матуся Тетяна Іванівна Дубовик-Рябова, художниця МБК. Олександр разом із братом Сергієм та його дружиною Юлією подарували їй щемливу пісню. Треба було бачити, яким щастям світилося обличчя цієї інтелігентної жінки, коли вона стояла на сцені поруч зі своїми дітьми! До сліз зворушливу пісню Олександр присвятив і дружині Олені. Отож, творчий вечір засвідчив неабиякий рівень загальної культури родини Дубовиків. І високий рівень виконавської!
Одна за одною лунали романтичні пісні, пронизані нервом кохання. Пан Олександр поступово гіпнотизував аудиторію. Думалося: як це йому вдається, у чому магія його співу? Адже ніякого позерства і надриву! Співає – як дихає. Мабуть, причина успіху - в мелодійності оксамитового голосу, у притаманному Олександру Дубовику почутті міри, в щирості, спокійній тональності, відчутті сутності слів і… елегантних жестах!
Бездоганним маестро був як у сольному піснеспіві, так і в ансамблевім – разом із Юлією Журавльовою, Світланою Королько, Олександром Козленком, гуртами "Пан-чо", "Крем-брюле", "Камертон". Його пісні українською, російською, італійською, англійською – справжня сповідь.
Залу тримав у напрузі й логічно вибудуваний сценарій: виступи іменинника гармонійно чергувалися із гуморесками Анатолія Кизима, хореографією Тані Штепи та ансамблів "Маріам", "Прилучанка", вокалом Каті Сніжко, Олександра Сімчича, Сергія Білобловського, Олександра Козленка та музичними композиціями трубача В’ячеслава Бенеди і баяніста Анатолія Бірюзова.
"Моє життя – невтомна праця, насамперед, педагогічна, - підсумував винуватець урочистостей. – Відомо, що без шліфування дорогоцінний камінь не заблищить. Отож, тішуся досягненнями свого "Камертона", неодноразового лауреата обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсів". На підтвердження цих слів Олександр Дубовик разом зі своїми вихованцями продемонстрував блискуче виконання пісні "Как же так?".
Успіх перевершив найсміливіші очікування. Глядачі не скупилися на оплески, квіти, подарунки, вітання. До них приєднується і "Град".
Шановний Олександре Олександровичу, наш неповторний Орфею! Робіть світ добрішим і надалі! Зичимо снаги й завзяття у підкоренні нових життєвих і творчих вершин!

Клара Лис