Кам‘яна Могила давно приваблює до себе дослідників. Перші повідомлення про цю пам‘ятку датуються 1778 роком. Наприкінці XIX століття археолог М. Веселовський виявив в одному з гротів таємничі знаки, але не надав їм особливого значення. Лише через піввіку українські вчені звернулися до написів і малюнків Кам‘яної Могили, їх вивченням у різний час займалися археологи О. Бадер, М. Рудинський, В. Даниленко, В. Гладилін, Б. Михайлов.

Борис Михайлов, який нині є директором державного музею-заповідника «Кам‘яна Могила», впродовж ряду років провів величезну копітку роботу з дослідження написів Кам‘яної Могили, уточнення копій, виконаних його попередниками, збереження-консервації гротів і печер, які становлять величезну історичну цінність. Результатом 30-річної праці Б. Михайлова стали підготовлені ним книги-дослідження, а також фотоальбом «Кам‘яна Могила - світова пам‘ятка древньої культури в Україні», що вийшов друком восени 2003 року. У фотоальбомі вміщено знімки написів і малюнків, яким понад 10 тисяч років.

Спроби археологів прочитати виявлені ними написи наштовхувалися на відсутність глибоких знань з таких древніх мов, як шумерська і єгипетська, що могли пролити світло на таємниці древнього письма жерців Кам‘яної Могили. У липні 1994 року на запрошення Юрія Шилова до заповідника прибув Анатолій Георгійович Кифішин - один із небагатьох у колишньому СРСР шумерологів. Впродовж кількох десятиліть учений зумів досконало вивчити мову й культуру шумерів. Повірити в те, що в Україні знаходиться протошумерський релігійний центр і збереглися прадавні шумерські знаки, Кифішину було дуже важко: «Шумери - й Україна? Хіба міг бути між ними зв‘язок? Що тут могли робити мої чорнобороді й чорноокі герої, творці однієї з найвеличніших цивілізацій світу, носії найдревнішого відомого письма?»

Несподівано для себе в музеї, розміщеному на території заповідника, Кифішин дуже швидко зміг прочитати напис на одному з планшетів, що являв собою копію знаків з грота Кам‘яної Могили. Вражений тим, що йому вдалося так легко зрозуміти перший же напис, Кифішин взявся за дешифрування письма, знайденого на Кам‘яній Могилі. Результатом напруженої кількарічної праці вченого стало видання капітального дослідження під назвою «Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского архива ХІІ -ІІІ тыс. до н. е.». Книгу було представлено на суд вчених і громадськості восени 2001 року, і вона викликала суперечливу реакцію - від палкої підтримки до замовчування і нападок.

Усього дослідниками було виявлено 62 печери та 160 кам‘яних табличок з письменами. Як стверджує Анатолій Кифішин, йому вдалося розшифрувати написи на 40 панно й 16 табличках. Вчений дійшов висновку, що піктограми Кам‘яної Могили є протошумерськими, а сама вона протягом тисячоліть виконувала роль духовно-релігійного центру.

На одній із плит Кифішин прочитав напис, накреслений великими, до одного метра висотою, знаками, - «Шу-Нун», що в перекладі з шумерської означає буквально «Рука Цариці» («Закон Володарки»). Кифішин вважає, що це самоназва святилища. До речі, видатний російський мовознавець М. Марр був переконаний, що українське дієслово «шукати» споріднене з шумерським «шу» - рука. А київський дослідник С. Пауков виводить від назви «Шу-Нун» українські слова «шана» і «шанувати».

А. Кифішин розшифрував календар Кам‘яної Могили, якому понад 14 тисяч років, а також з‘ясував, що протошумерські піктограми "зерно", "ячмінь", "плуг", "колесо" вперше з‘явилися на Кам’яній Могилі, в Подунав’ї та Придністров’ї в V-IV тис. до н. е. Як пише у своїй книзі вчений, в процесі роботи йому стало ясно: «Кам‘яна Могила - це грандіозний древній архів, який дозволить пролити нове світло на історію цивілізації Шумеру». Обґрунтовуючи своє відкриття, Кифішин наводить приклади протошумерських піктограм з півдня Франції, Трансільванії, Подунав‘я, Придністров‘я, які точно датовані зарубіжними археологами.

З ім‘ям Кифішина пов‘язане також «прочитання» текстів святилища одного з найдревніших міст світу - Чатал-Гуюка. Воно знаходиться на території сучасної Туреччини в Центральній Анатолії, і час виникнення його датується приблизно 6500 роком до н. е. Структура міста була наскрізно ритуальною, житла в ньому чергувалися з великою кількістю святилищ. Увагу Кифішина привернуло зображення «богині, що народжує» в одному з цих святилищ. Усі вчені приймали візерунки на покривалі богині за орнамент. Придивляючись до зображення, Кифішин зміг виявити, що 9 написів, розміщених на покривалі богині, співвідносяться з рядом текстів Кам‘яної Могили. Причому, на думку вченого, написи з Чатал-Гуюка дуже близькі до шумерських, їх легко читати, а знаки на Кам‘яній Могилі більш архаїчні і читати їх складніше.

Останнім часом європейська наука прийшла до визнання факту існування єдиної матеріальної і духовної культури, включаючи спільну мову, у палеолітичного населення Європи від Ла-Маншу до Уральських гір до часу останнього обледеніння, що настало більше 20 тисяч років тому. Вперше цю думку висловив радянський археолог С. Зам‘ятін ще піввіку тому.

За С. Зам‘ятіним, «культура верхньопалеолітичного населення прильодникової Європи на всьому її величезному просторі на цей час була єдиною і могла скластися лише за умови реального спілкування». Гіпотезу археологів підтверджують антропологи й генетики. Згідно з їхніми даними, близько 80% європейців походять від спільних пращурів часів палеоліту. За П.Андерхіллом, близько 24 тисяч років тому в Європі склалися три великі спільноти, які жили на території Іспанії, Балкан, України; їх нащадки переважають зараз на північному сході, в центрі та на сході контитенту.

Дослідник В. Мойсеєнко наводить такі цікаві дані: «Коли генетики зі Стенфорда розшифрували результати вивчення хромосоми «Y» у понад тисячі чоловіків із 25 країн Європи, то виявилося, що предки третини з них колись, а точніше в палеоліті, проживали на території нинішньої України. І в цьому немає нічого дивного, тому що під час максимуму обледеніння Центральна Європа була практично безлюдною. Люди ховалися від холоду на території нинішньої Франції, Іберійському та Апеннінському півостровах, Балканах і в Причорномор‘ї. Результати зазначених досліджень підтверджує і Ріхард Віллемс із Тарту. За даними його групи, зазначений відсоток може становити 25-55%.

Відомий учений Дж. Кемпбелл, що здійснив дослідження витоків світової міфології, виявив дві основні міфогенетичні зони світу: агрокультурно-підекваторіальну і мисливсько-прильодовикову. Епіцентром другої з цих зон, на його думку, була територія нинішньої України. Про це він пише у своїй книзі «Маски Бога: примітивна міфологія».

Анатолій Кифішин, який вивчив величезну кількість древніх шумерських пам‘яток, вважає, що йому вдалося продовжити писемну історію людства до XVIII тис. до н. е. Він називає Кам‘яну Могилу не єдиним релігійним центром у ті давні часи. Подібне святилище було виявлене в районі сучасного Фонтенбло під Парижем. Древні письмена, на його думку, були поширені на величезному просторі від Піренеїв до Уралу і Південного Казахстану, їх знайшли на уральських скелях під Свердловськом, на 29 плитах-кромлехах на Черкащині, в печерах Південної Франції, в піренейській печері Альтаміра.

Знаки, які дослідники виявили в різних регіонах Європи, повторюються протягом тисячоліть, що свідчить про добре налагоджений зв‘язок між племенами в ті далекі часи. Важливою особливістю написів Кам‘яної Могили є те, що в них наявні посилання на таблички, ще древніші або наділені особливою святістю. 160 таких табличок були знайдені В. Даниленком та Б. Михайловим і чекають на своє прочитання. А. Кифішин називає їх «першоджерелами» і вважає, що «форма посилання на ще давніший зв‘язок, відома саме в Шумері, зв‘язує з ним Приазов‘я глибоким ритуальним зв‘язком». Вчений підкреслює у своїй книзі: "Навряд чи Шумер, класична цивілізація Дворіччя, дав настільки архаїчну форму, як архів Кам‘яної Могили. Швидше навпаки, вона була «метрополією» і Шумеру, і багатьох інших центрів «письмових культур» розглянутого ареалу".

Один із найавторитетніших знавців культури шумерів Лео Опенгейм у книзі «Древня Месопотамія» проаналізував проблему витоків шумерської писемності і прийшов до висновку: "Майже не викликає сумніву, що принцип логографічного письма був винайдений нешумерськими попередниками тих месопотамців, яким належать найбільш ранні з визнаних шумерськими написи на глині". Вчений констатує: "Клинописні тексти надають унікальну можливість побачити еволюцію системи письма. Зараз можна простежити майже всі стадії, крім найпершої".

У давніх шумерських поемах розповідається про багату країну Аратту, з якою підтримували дуже тісні зв‘язки ранні шумерські правителі. У прочитаних ученими текстах Аратта змальована могутньою державою, покровителькою якої була богиня любові і війни Інанна. Між Араттою і Шумером велася жвава торгівля, з часом для ефективного зв‘язку між ними було створено перше письмо. Про це розповідається в шумерській поемі "Енмеркар і правитель Аратти". Ряд учених вважає, що саме Аратта, яка відіграла головну роль у розвитку Шумеру, його культури, релігії, писемності, була прабатьківщиною шумерів.

С. Крамер був переконаний, що легендарна Аратта знаходилась у північно-західній частині Ірану, неподалік від узбережжя Каспійського моря. Інші дослідники називають місцем її знаходження райони на півдні Афганістану або сході Ірану.

Вперше думку про те, що Аратта знаходилася на території сучасної України, висловив А. Кифішин. Як стверджує вчений, він виявив піктограму "Аратта" серед написів Кам‘яної Могили. Розповівши в одній зі своїх статей про протошумерські знаки, виявлені на Подунав’ї європейськими вченими понад 50 років тому, Кифішин висловив припущення, що згадувана шумерами Аратта є Трипіллям. Цікаво, що серед знаків-символів, які українські археологи знайшли на трипільському посуді, є відомі давнім шумерам зірка Іштар, знаки "рослина", "вода", "будинок".

Гіпотезу про Аратту як державу на теренах сучасної України відстоює Юрій Шилов. Він називає Аратту країною осілих землеробів і скотарів, в основі якої був общинний уклад, заснований на принципах рівності, свободи, братерства. Керівництво цією державою здійснювали жерці, які пильно стежили за дотриманням законів. На думку Шилова, Аратта була започаткована 6200 року до н. е. і стала "ядром первинної спільноти індоєвропейських народів". Пізніше від Аратти відділилася група племен, які, переселившись до Індії, утворили там державу Бгарату - "Божественну Аратту".

Як зазначає у своїй книзі А.Кифішин, написи на Кам‘яній Могилі виконані дуже архаїчним письмом, яке ще нікому не вдалося прочитати, тому доводилося йти виключно інтуїтивним шляхом, який визначався сумою знань і уявлень автора, що "сформувалася у підсвідомості за довгі роки роботи над ранньошумерськими текстами". Отже, Кам‘яна Могила, яка зберігала свої таємниці впродовж тисячоліть, нарешті "відкрила уста" і заговорила. І ми почули розповідь про відомих із шумерських клинописних текстів богів і богинь - Енліля, Нінліль, Ніндару, Енкі, Інанну-Іштар...

Вчені висловлюють припущення, що від імен бога Енліля та його дружини Нінліль походять слов‘янські Лель та Ляля, а ім‘я глибоко шанованої в Аратті й Шумері Інанни з часом трансформувалося в такі знайомі українцям слова «неня», «ненька».

Богом грози в шумерів був Ішкур. Піктограма, що його позначає, дуже часто зустрічається на стінах гротів Кам‘яної Могили. Найдавніші позначення Ішкура А. Кифішин знайшов серед написів у печерах Західної Європи. Юрій Шилов припускає, що прадавнє слово "Ішкур" збереглося у східних слов‘ян у вигляді назви змія Ящера (Яші), з яким часто ведуть боротьбу персонажі українських та російських казок.

А. Кифішин переконаний, що саме написи Кам‘яної Могили послужили першоджерелом для ряду міфологічних сюжетів, відображених пізніше у шумерських, вавилонських, ассирійських текстах. Один із таких сюжетів – Всесвітній потоп. За геологічними й археологічними даними, у середині VI тис. до н. е. відбувся прорив через Босфор Середземного моря і затоплення тогочасного озера, яке перетворилося на Чорне море. Тоді рівень озера піднявся на 100 метрів. Розповідь про цей грандіозний природний катаклізм знайшла своє відображення в написах Кам‘яної Могили, а потім, через шумеро-вавилонські джерела, потрапила й на сторінки Біблії.

Відкриття Анатолія Кифішина називають геніальним. Воно стало можливим завдяки його титанічній праці, підтримці і допомозі з боку ініціатора досліджень Кам‘яної Могили Юрія Шилова, директора заповідника Бориса Михайлова, мецената Олександра Поліщука, яким було здійснено видання книги про Кам‘яну Могилу - цей воістину грандіозний архів древності і свого роду першу у світі бібліотеку.

Сучасна офіційна наука дуже обережно ставиться до результатів наукової роботи Анатолія Кифішина, бо, як пише В. Мойсеєнко, "визнання того факту, що піктограми Кам‘яної Могили і культури Кукутені-Трипілля є протошумерськими, кардинальним чином змінить наше розуміння першовитоків людської цивілізації на території нинішньої України і Європи взагалі".