21 лютого в міському Будинку культури відбулася прем’єра вистави "Кубікі" володаря Гран-прі Всеукраїнського фестивалю "Театральне коло-2009" "Нового театру" (режисер Аrtемій, балетмейстер-постановник Анна Чуйко).
За чотири роки існування театру це вже третя його робота (перші "WWWевченко come to day" та "Маленький принц"). Театр особливий, бо вправно володіє усіма засобами театрального мистецтва – словом, ритмом, декораціями, костюмами, музикою, освітленням, хореографією. У залежності від ідеї вистави. Цього разу яскраво домінували три останніх із вищезгаданих.
На артистів чекав ущерть заповнений партер. Із зрозумілих причин: презентувався спектакль молодіжної тематики, котра нерідко в мистецтві замовчується.
Ще не відкрилися лаштунки, як пролунав спокійний голос режисера: "Кубікі" – це твір про наркоманію і пов’язаний з нею СНІД. Взятися за нього підштовхнула статистика: за останні десять років кількість наркозалежних у світі збільшилася у дев’ять разів. Найприкріше, що 75% із них - молодь від 14 до 30 років. Оминути це явище було б злочином".

Ключова мізансцена

Першої миті глядачі занурилися в похмурий простір сцени, оздоблений прозорою велетенською плівкою, що перетинала її вздовж. Символ хиткої межі між життям і вічністю. А десь у глибині – кораблики, кульки, квіти, романтичні свічі... й зловіще тікання годинника.
Філософію вистави одразу ж прояснила майстерно вибудувана ключова мізансцена. Юрба життєрадісних підлітків, котрим шалено хочеться успіху (без нього, власне, неможливе їхнє самоствердження), бавиться кубиками-рубиками. На жаль, вони не мають інструктажу до головоломки. Безладне клацання кубиками вибиває їх із рівноваги: ніяк не досягається бажаний результат. Роздратовані невдачами, діти на друзки розбивають гру і пускаються в пошуки їм доступних, але, як з’ясувалося, примарних радощів.
Зачин визначив композицію дійства, що складається із шести епізодів. Тобто, етапів перетворення здорових, молодих людей на наркозалежних. Посилені музикою західноєвропейських шлягерів та кольорами, епізоди несуть важливе смислове навантаження: білий – початок, зелений – життя, рожевий – мрії, червоний – небезпека (наркотик!), жовтий – божевілля, чорний – безкінечність.

Як реагувала зала?

У центрі уваги публіки зазвичай актор і сила його перевтілення. Тому глядач зосереджено вдивлявся в до блиску відточені рухи, жести, карколомні па танцівників, котрі натхненно творили характер персонажів. Насолоду викликали перші три епізоди про чисті мрії підлітків навчатися, подорожувати, кохати й бути коханими. До запаморочення приголомшили інші (червоний, жовтий, чорний), що констатували біду ще геть незрілої душі, котра потрапила в тенета смертоносного дурману. Жах викликали дикі танці, поступова фізична й духовна деградація. Зала буквально завмерла, застигла. У глибокій тиші відбувався незримий процес переосмислення баченого. Завдячуючи таланту акторів: Юлії Сікалової, Аліни Пальохи, Анни Чуйко, Ольги Павлоцької, Світлани Сметанюк, Каріни Шевченко, Анни Троценко, Валерії Котеленець, Микити Балабанова, Влада Оніщенка, Сергія Оніщенка, Діми Задніченка та Валерії Касьян. Саме вони протягом години тримали залу в нечуваній напрузі.
Світлана Бірюзова, начальник відділу культури й туризму Прилуцької міської ради, після спектаклю сказала: «Якщо 500 сьогоднішніх глядачів відчули спільне переживання, котре бодай на мить наблизило їх до істини, то вони неодмінно повернуться в соціум сильнішими й очищенішими. У тому колосальна роль театру".

Творці про своє дітище

Анна Чуйко, студентка 4 курсу Міжнародного слов’янського університету, факультету сучасної хореографії (м. Київ):
«Над спектаклем працювали півроку. Його авторами є увесь наш творчий колектив. Мета - застерегти юних від легких доріг щастя. Спонукати тих, хто вже спробував наркотики, зупинитися, знайти сили перемогти себе! Звичайно, це важка перемога. А значить, найцінніша. Пам’ятаєте, як у Федора Достоєвського: "Хто переміг себе, той переможе увесь світ"?
Принагідно запевню: до актуальних тем ми звертатимемося й надалі".

Аrtемій (Артем Аніщенко), режисер «Нового театру»:

"Новий театр" бере відповідальність відродити статус професійного міського театру після 60 років його забуття. Того хочуть прилучани (за січень-лютий вже маємо понад 1000 підписів на підтримку), члени журі Всеукраїнського фестивалю "Театральне коло-2009", викладачі Національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого Олег Роєнко, Ельвіра Згурська та народна артистка України Раїса Недашківська. Того воліємо й ми, актори МБК. Гадаємо, було б справедливо отримати новий статус до 110-ї річниці з дня народження нашого знаного земляка Миколи Яковченка, народного артиста України.
У даному контексті звертаюся до меценатів. Шановні добродії! Підтримайте благородну справу відродження національної культури. Станьте новітніми бродськими й штондами, підприємцями, котрі свого часу не пожалкували грошей на будівництво приміщення театру (в ньому на часі міститься МБК)! Бо добре усвідомлювали, що моральні основи й культура – це той багаж, без якого нікому не обійтися. Відтак, їхні імена назавжди вписані в історію краю".

Клара Алексєєва