4 травня 2011 р. | Автор: Helen | Переглядів: 1491 | Коментарів: 2
Контакт. Ключ на старт. Запуск. Двигун кашляє першим вибухом циліндрів. Сизий дим і рівне урчання. Лопасті гвинта ріжуть ранкове повітря. РУД до злітних обертів. Апарат біжить по росяній траві. Декілька земних метрів до відриву. Ручка трапеції подається вперед. Зліт. Вирівнювання і набір висоти. Земля віддаляється з її тяжінням, проблемами, маячнею, сірістю… Лише прохолодне повітря, яке можна жадібно пити, і небо, що торкається обличчя. Горизонт стає схожим на шкільну топографічну карту. Висота дозволяє прискорити схід. Червоний сонячний диск визирає з-за краю мапи. На землі його ще ніхто не бачить. Льотний привілей - зустріти новий день першому. Зустріти і прожити його у повітрі, щоб повернутися знову за новим днем.

Точка неповернення – авіаційний термін, що означає момент ухвалення рішення. До його настання пілот може відмовитися від продовження злету чи, будучи на маршруті, повернути апарат на аеродром злету. Але після ухвалення рішення і проходження даної межі назад дороги немає. Необхідність продовження польоту постає сама по собі, навіть якщо рішення було помилковим. У цьому немає ніякого фаталізму чи, даруйте, якогось лотерейного гадання. Точка неповернення - досить тонка грань між «до» і «після». Часу на розсусолювання й сумніви просто немає. Страх перед усвідомленням неправильності рішення не повинен переростати у паніку - це холодний розрахунок тільки на свої сили і віра у свою крилату машину.
Кожен пілот на землі мріє лише про злет, і навпаки: коли він у повітрі, бажає лише одного - повернутися на землю, щоб знову пробігти декілька метрів, які віддаляють тебе від неба… Відчувши одного разу щастя польоту, назавжди стаєш полоненим такої циклічності. Точка неповернення, яку перелітаєш, не є чимось визначальним, швидше звичним і буденним. Один старий пілот мені колись сказав: «Жага польоту не повинна перетворитися на одержимість». На його переконання, пристрасть до неба має відтінок хвороби, яка є невиліковною. Але і панацеєю від цього є лише політ, тільки обміркований, виважений, осмислений, тобто безпечний. А втім, так буває не завжди…Одного разу до мене прийшло усвідомлення сакрального змісту поняття «точка неповернення». Жахливий досвід, від якого ціпенієш. Настає день, приходить момент, та тонка невидима часова грань, після якої хтось не повертається…
Я ніколи не забуду тих щасливих днів, коли зі мною у повітря піднімалися ще два мотодельтаплани, пілотовані Василем Мелащенком і Володимиром Борзаковським. Не зможу ніколи звикнутися з думкою, що у мене тепер немає двох друзів. До цих пір ловлю себе на думці, що я продовжую шукати в небі силуети їхніх крил. Дружба, пам’ять і марність пошуку й чекання. Усе тепер для одного: роса аеродрому, злет, вітер і новий день. Але від такої свободи сумно і одиноко…
30 квітня минає рік з дня жахливої трагедії, коли під час тренувального польоту зазнав катастрофи мотодельтаплан, у результаті чого загинули двоє прекрасних людей - Василь Мелащенко і Володимир Борзаковский.

Того трагічного вечора Вася і Володя перелетіли свою точку неповернення і залишилися у небі назавжди…

Вічна пам’ять.

Владислав Кіча

http://gradpryluky.info/index.php?newsid=1612