23 квітня 2011 р. | Автор: OLEX | Переглядів: 2070 | Коментарів: 4
Оринку Григоренко в Прилуках знають усі. Це те невгамовне дівчисько, що завжди в центрі найгарячіших і найекстравагантніших подій, ініціатором яких часто є сама. А ще вона має особливу прикмету: завжди носить із собою здоровенного фотоапарата. І клацає на нього все, що трапляється на шляху. Нещодавно я дізналася, що Оринці вдалося, нарешті, здійснити давню мрію – вона відкриває власну фотостудію. Як же це буде?

- Моя фотостудія на стадії нерозвинутого розвитку, тобто в зародку поки що.

Задумала її такою, щоб було цікаво і мені, і моделям.

Це, в першу чергу, якісні портфоліо, а також художні фото у напівтінях, напівтонах тощо. Така собі психологічна терапія для багатьох моделей. Адже трапляється, що вони невпевнені або вважають себе непривабливими, бо не бачать у собі того, що хочуть побачити. Я можу показати! Це моє бажання душі - радувати людей, доводити їм, що вони гарні, за допомогою фотоапарата.

Якщо є час, і натхнення, і бажання фотографуватися, я роблю все. Якщо модель смілива - включаю фантазію на максимум одразу, якщо вагається – підводжу поступово.

- Де навчалася фоторемеслу?

- У Львові, в Модельній студії Оксани Давиди, де мала уроки візажу, дефіле, хореографії... Тож коли домовимося з моделлю на повний набір послуг, то і макіяж накладу сама. Вийде не фотосесія, а бомбовий кайф! Можу також змінити декілька зачісок, поекспериментувати з одягом, тому пропоную моделям приносити кілька його комплектів, щоб і розважальне, і ділове, і вечірнє фото вийшло...

- У якому стилі подобається фотографувати найбільше?

- Найбільше люблю світлини, де моделі у вишиванках. Це таке моє бажання - щоб моделі погоджувалися після того, як сфотографуються для себе, одягнути вишивану сорочку - це вже для мене. Щодо етно-фото у мене багато мрій: хочу відновити давній одяг нашого регіону. Як одяг простий, селянський (чумаки, молодиці, дівчата, діти), так і одяг міщан та козацької старшини. Маю намір подати все це у зрежисованому автентичному вигляді: наприклад, під старою хатою із солом‘яною стріхою дівчина пере, а козак через тин заглядає; чи в хаті: молода дружина в сорочці зранку з печі злазить, а чоловік водицю холодну з дерев‘яного цеберця п‘є і так закохано на неї дивиться. Ну, було ж таке в Україні? Було! Хочеться побачити. Поки що це лиш мрії.

Ще хочу спростити фотографування для туристів. От є у нас краєзнавчий музей, у Валках є "Вишивана хата" і "Садиба Зайців", то у всіх цих місцях можна зробити фотокуточок з костюмами, котрі легко одягаються, як фартушок майже. Людина одягнула, фотограф поставив її на фоні намальованого художниками величезного полотна з достовидами Прилук, десять хвилин - і фото готове.

Дуже люблю вітер, тому гарні фото хочу моделям робити, де їм волосся вітер розвіває... Не люблю статичних позувань, шукаю природність.

Чи можу не фотографувати? Ні! Фотографую, як душа підкаже. Підказує добре. Поки що на неї не маю причин скаржитися.

Мені лиш треба чотири стіни пофарбувати в кімнаті - і прийматиму моделей.

Гарантую, що жодна після роботи зі мною не зможе про себе сказати: "Та я нефотогенічна..".

http://gradpryluky.info/index.php?newsid=1595