Свого часу на початку 90-х років я 6 років працював ковалем у ПРЦЕО НГВУ «Чернігівнафтогаз». Одного разу до нас прийшли люди з Іванівської церкви, які замовили у нашому цеху перші так би мовити "протодзвони"... Бо служіння у церкві вже відбувалося, а свого "голосу" у неї не було, тому й вирішили повісити на дзвінниці хоч би щось, що дзвонить.

Представники Іванівської церкви привезли із собою два кисневих балони. Вони замовили, щоб наші токарі відрізали з балонів днище, але так, щоб по довжині відрізані балони значно різнились. Як потім вони пояснили - щоб дзвін від них був різного тону.

А от саме виготовлення "язика" дзвона дісталося мені. Ну, звісно, язик був теж "протоязик" - такий собі лом, на вільному кінці якого намертво приварена масивна, кілограми на 1,5 болванка.

Зробили ми теє "біло"... але з Іванівської церкви чогось довгенько, місяців зо два, ніхто не приїздив. При черговому прибиранні у кузні я вже навіть збирався викинути "протоздвони" на металобрухт, але вирішив ще трохи зачекати.

Коли приїхали люди з Іванівської церкви, з ними приїхав і старий Бородай. Він попрохав підняти на крані "дзвони" один за одним, щоб послухати, що ж вийшло. Коли ми підняли свій "виріб" то священник став ним калатати із щирою дитячою радістю, хоча звук був, прямо скажу, зовсім неприємний! Але представники церкви були дуже задоволені! Вони так довго калатали тими "протодзвонами", що на звук позбігалися всі робітники цеху, дехто здаля вже крив матом але наблизившись і побачивши священника відразу розуміли, що й до чого.

Отак я долучився до виготовлення "дзвонів" Іванівської церкви.
До речі - звук від обох, різних за довжиною балонів, майже не різнився і був неприємним, та досить довго саме він лунав на Іванівській церкві.