23 червня 2010 р. | Автор: Helen | Переглядів: 4598 | Коментарів: 8
Батурин чудово відреставрований. Будинок Кочубея - музей - фортеця - палац Розумовського - це той шлях, яким зазвичай проводжу своїх друзів або гостей книгарні-арт-кафе "За двома зайцями". А гості бувають дуже здалеку, і якщо є можливість показати їм історико-культурницькі цікавинки нашого краю, то в жодному разі не втрачу нагоди повезти їх до Батурина. Багато захоплення, багато замилування, багато світлин...
Море позитивних вражень завше і в усіх. І лиш одне негативне враження, про яке більше не можу мовчати, - музейні працівники. Ті "найоригінальніші" люди, котрі здатні зіпсувати найяскравіший прогулянковий день. Такі є не тільки в Батурині, але цього разу - про них, рідненьких, про батуринських працівників культури і їхнє безкультур‘я.
"Ну як вам тут живеться після реставрації? Туристів побільшало?" - захоплено запитували ми тітоньку на касі після екскурсії по фортеці у травні 2009 року. "Ой, та задовбали вже ті туристи!" - була її відповідь.
Не знаю, як кому, а нам було неприємно і до болю гірко за ці слова. Може, хтось її розуміє і виправдовує. Але на її місці, навіть за ту ж невеличку зарплату, повірте, із задоволенням сиділи б більш відповідальні люди.
Було й так. Літо, спека, навколо стільки цікавого, а екскурсовод як зупинився сам, як зупинив нашу групу в центрі свіжовідреставрованої фортеці, так і втиснув нам прямо там цілу купу абсолютно незапам’ятовуваних дат та імен! І поки не розповіла пані екскурсовод все, що знає, зрушити туристам з того місця не дала. Потім провела нас ще двадцять кроків – і дорозповіла решту. Почувалися всі, як студенти на лекції з історії батуринщини та її провідних діячів. Нудно. Не гнучко. Не розраховано на прогулянковий настрій.
І ось цього, 2010-го, року 13 червня ми знову на пишному батуринському святі. Козаки Батуринського, Ніжинського, Чернігівського та Прилуцького полків обмінюються вітаннями, побажаннями, готують куліш і стріляють з гармат. Ідемо далі - коні, концерт, ярмарок, музеї, фортеця... Прогулюємося накатаною схемою з новими гостями. "Не ходіть по траві!" – вітає нас працівниця батуринських фортечних мурів.
І все б нічого, але найбільше хотіли ми потрапити у палац Розумовського - це чудо із чудес! Прекрасно розпланованим і доглянутим парком англійського типу дійшли до головного входу. Там нас відправили на той вхід, що з протилежного боку. А на тому вході... взагалі послали куди подалі...
До закриття музею залишалася ще година (написано на табличці). Ми з маленькими дітками. Просимося, що здалеку, що аж з Прилук приїхали, що довго ходити по палацу не будемо, що "шмиг туди - шмиг назад"... Але ж ні - у працівників музею вже заплановано "побухати" на честь великого свята. Вони нахабно нам та діткам перед самим носом зачиняють двері, із почуттям переконаної гордості й пофігістичного егоїзму втрачають клієнтів, гроші, репутацію музею.
І це найпрекрасніший у Батурині музей - палац Розумовського! І це в день
батуринського козацького свята...

Оринка Григоренко, голова прилуцького осередку ВУТ "Просвіта" ім. Т.Г. Шевченка
http://gradpryluky.info/