18 липня 2013 р. | Автор: Helen | Переглядів: 2150 | Коментарів: 4
Трошки грецької міфології: Дєдал – батько, Ікар – його син, який на крилах, скріплених воском, намагався піднятися дуже високо вгору, але сонце розтопило віск, крила опали, Ікар упав з великої висоти і розбився об скелі. А це кавказький тост: «Так вип’ємо за те, аби ми не намагалися піднятися занадто високо, аби потім не впасти занадто низько». Мораль одна: немає тих висот, з яких би не падали, падають всі, навіть ті, які ще вчора були міні-монархами, та що говорити, навіть монархи і ті падають, і не просто падають, а голови летять.

«Полетіли голови», «зняли голови» – це вирази ще з совдепівських часів, коли за якусь провину, а більше всього за хабарі, знімали та саджали «ответственных партийных работников». Бувало що і розстрілювали, тоді говорили: «Такого лося завалили».

Система корумпованих "схем" нині – така сама, як і в часи серпа та молота, а лосі інші, бо їх уже ніхто не «завалює»! Їх просто просять «добровільно піти з посади», тихо просять, але наполегливо, щоб бува той «доброволець» не потягнув за собою решту, мотузка ж одна на всіх.

Все життя, посадовців різного рангу, супроводжують злети та падіння у їх кар’єрі, але скинути їх з службової драбини практично неможливо: одні за неї тримаються заради гарної пенсії, другі - заради відчуття своєї безмежної влади, треті – заради жадоби. Перші – скромні, другі – не з повна розуму, треті – хапуги. Всім їм ми ввіряємо керівництво державою, нашими містами, районами і нашими життями.

«Скажи мені які твої чиновники – і я скажу як ти живеш». В бідній державі чиновники повинні жити теж бідно. Але у нас все навпаки, наші чиновники ввечері не задають собі запитання: як ти прожив день і що ти гарного за день зробив? Як правило – нічого, окрім шкурного інтересу. І вони це знають, а тому намагаються вступити в діалог з Богом, але цей діалог чомусь перетворюється в монолог, що нагадує виправдовування перед самим собою: «Боже, я сьогодні вчинив погано – того принизив, того обібрав, того послав…, але всі так роблять! Я не один такий!»

За прилуцькою традицією, аби вступити в діалог з Всевишнім, треба поїхати до Густинського монастиря. І не менше! Прилуцькі церкви посадовцями ігноруються, вони сподіваються тільки на силу монастиря, бо їхні великі гріхи можна нейтралізувати тільки там. Цікаві вони люди, наївно думають, що коли вони гарячково припадають до ікон – їм все прощається Богом.

А чи отримають вони прощення від людей? Для більшого виправдання, що перед людьми стоїть «раскаявшийся грешник», вони можуть «облачать свое бренное тело в церковные ризы». Так одного дня, одягнувши церковний балахон, шокував своїм виглядом прилучан, які були у монастирі, колишній вже голова Прилуцької райдержадміністрації, в народі – просто «Нестор». Його перевтілення співпало з його нагородженням владикою, йому вручили орден за підведення газу до монастиря. Але до цього газу він не мав ніякого відношення, це заслуга інших, а його заслуга зводилася тільки до його посади. Дали, то й дали, врешті-решт, основна робота голови районної адміністрації тільки до того і зводиться, щоб перерізати стрічки на усякого роду подіях і слухати хвалебні оди у свою адресу, що якби не він – то і події не було б.

Совдепівська чинопоклонська звичка, яка унеможливлює скромність керівника. Я вже не говорю про відомий друкований орган району - таке враження, що це газета «Пионерская правда», де описуються заслуги адміністратора району – самого мудрого та безкорисливого керівника самого передового району депресивної області! Час зупинився на сторінках цієї газети, але знає «Кукушка за что хвалит Петуха». Вся інформація про здобутки району в цій газеті завжди зводилася до персони Нестеренка, він, як «пуп землі», навколо якого обертається весь районний всесвіт.

Редакторша втягнула його в судові розборки стосовно добитих «Жигулів» (до речі власності райради, точніше колективної власності їх обох) вартість яких 4 тис. гривень, і на які не претендувала райрада, а просто вважала за потрібне їх юридично оформити з допомогою інвентаризації. Ця боротьба не надала честі їм обом, ні газеті, ні Нестеренку. Бо дійшло навіть до суду та блокування сесії райради безглуздими плакатами. Цікаво, але коли на сесії району, керівництво райради відмовилося вже воювати з «настирним» Нестеренком, він, проходячи по залу, як підліток, що не приховує своєї радості, показав всім американський жест «Yes!» – жест безповоротної перемоги когось над кимось. Але кому тепер потрібна та «перемога», і на що витрачався людський розум?

Так, то були передові методи керівництва районом, його методи, які він застосовував вісім для нього щасливих літ. Керував би ще, але лиха поплутала, як говорять ті, хто з ним працював.

До його призначення у 2005 році автор статті мав безпосереднє відношення. Група однодумців, після переможних подій на майдані, дала йому вотум довіри, неодноразово їздила з ним в область, та доводила перед губернатором його професійність та порядність, а він в свою чергу, завіряв всіх, що «ми одна команда і будемо працювати разом», навіть обіцяв посади своїй «групі підтримки», проте, ніхто у нього тих посад і не просив, він сам про це говорив – роздавав те, чого і не думав робити.

Головним, на нашу думку, тоді був процес очищення влади і розбудови партії «Наша Україна», а для нього, як виявилося, була головною метою – посада. Як говорив мені Атрошенко, на той час губернатор: «Будеш лично отвечать за эту кандидатуру.» Тому, дивлячись на цю обставину, щоб за нього ніхто не відповідав, новоспечений адміністратор з першого ж дня став вдавати, що не знає тих, хто його «підсадив». Більше того, він почав спілкуватися з Лабазовим – політичним заробітчанином, який розіграв з ним свою карту, і який - я більше ніж впевнена, - з нього вицідив гроші так само, як цідив з усіх претендентів на посаду голови райдержадміністрації. Той, хто привозив у РУХ гроші, знає про що я говорю.

Згадайте, як після Майдану, цей Лабазов вирішив перетрусити всіх посадовців, навіть разом з Нестеренком провели у приміщенні міського УМВС так звану «люстрацію робітників міліції». І до цього часу не зрозуміло, які вони мали на те повноваження і хто їм дозволив організувати цей самосуд?

Не обійшлося і без Олега Обушного, обласного нашоукраїнця, ну а Нестеренко О. під час цієї «люстрації», очевидно, зводив рахунки з кимось, так як сам був колишнім співробітником МВС.

Міське партійне керівництво «Нашої України» теж було сформоване так, як ця «трійця» задумала, і те, що депутати міської ради від «Нашої України» у 2006 році підтримали Беркута – це провина Нестеренка. Більше того - завдяки йому ми до цього часу маємо у стінах міської ради «наймудрішого радника» Беркута Папазова В. В., якого Нестеренко проштовхнув на голову міської організації «НУ». Коли до Нестеренка прийшли представники його «групи підтримки» за поясненнями, він заявив, щоб вони «підбирали слова у спілкуванні з головою райдержадміністрації, «бо я вас записую на диктофон». !!!?.. Мєнтовська звичка, так само він, очевидно, вів себе і раніше у спілкуванні з нами, коли приходив і винюхував інформацію на засіданнях «Демократичних сил Прилуччини». Ну розвів «як котят». Але ми з того нічого не втратили, бо ми не залетіли так високо, як він, і не нам так низько падати, як йому, а «ошибаются даже Боги», - як сказав Чечетов.

Вісім років він тримався, втримався і тоді, коли змінилася влада та часи! Проблем у нього з цим не було, він не довго думав, коли перестрибнув з «Нашої України», яка йому дала «зелену дорогу», у партію «Єдиний Центр», а згодом став сповідувати засадничі ідеї «Партії регіонів». Чого не зробиш, аби втриматись при владі!

Дуже цікавий у нього був метод підбору кадрів у адміністрації. Одним він заявляв, що у них «не підходить освіта», інших, без відповідної освіти, брав. Так в його тісному оточенні з’являються дві дамські постаті, одна з яких, була вже досвідченою у цій царині. Весела та заводна, багато свого часу приклала зусиль у боротьбі з третім секретарем райкому – П. М. Тимошенко, ще більше зусиль прикладала, аби танцювати на райкомівських столах «в неглиже». Коротко кажучи, така може і розкодувати, що вона в принципі і зробила. Одного розкодувала, іншу – підсадила.

Часом заступниця з гуманітарних питань плутала день та ніч, могла зателефонувати вночі зав. відділу культури і владним голосом вихаркнути наказ: «Так, бігом привіз морозиво та шампанське, якщо хочеш робити і надалі!» Людина просто не захотіла працювати на цілодобовий примус розгнузданої особи, вона звільнилася.

Заступниця була вірним ад‘ютантом при адміністраторі, знала і вдень і вночі де він є, завжди прикривала його відсутність на роботі. Якби тут був виклад про приватне життя якоїсь фізичної особи, то це б сходило на плітки, але ж мова про державних службовців, яким довірили район, і які свої приватні звички та вади трансформують на свої посадові крісла.

До речі, ця вада, залежність від оковитої, не один раз руйнувала службову драбину під нашим героєм: свого часу Осипенко В. В. – керівник обласної податкової служби, звільнив його за це. Ловили його і в «неглиже» у очереті під Переяславом. «Слаб человек», але з ким не буває.

Мене завжди цікавило питання: а які функції виконують районні адміністрації? Колгоспів немає, майна державного немає, рекордів у виробництвах немає і т. д. За ким спостерігають, ким керують? За приватними інвесторами? Так за ними слідкувати приставлена податкова та міліція. Виходить, що адміністрації виконують просто роль статистів.

Цікавлюсь, а чи дійсно Прилуцький район займав перші місця у тваринництві? Виходить, що якщо надати в область звіт, що поголів’я худоби подвоїлось, то це досягнення. Але ж ніхто не каже, скільки було того, що подвоїлось: було 2 корови – стало 4 корови. А в Ічнянському районі дають звіт, де пишуть, що поголів’я зросло на 20%, а було 200 голів. Так хто перший? Ну це для прикладу, а проте, хоча колгоспів і немає, виробництвом худоби займаються приватні інвестори і велика заслуга в цьому М. В. Андрієвського, який багато років на Прилуччині розвиває цю галузь і з ім’ям якого пов’язують основну причину звільнення Нестеренка.

Особисто я, не будучи зовсім знайомою з цією людиною, чула дві версії: перша – голова адміністрації «просив» у нього 500 тонн зерна «откату», що в гривні означає 1 млн. Ясна річ, інвестор відмовив. Друга версія: інвестор просив продовження оренди землі, на якій він організував тваринницьке господарство і вклав в цю нерухомість значні кошти. Цього разу відмовив вже адміністратор, натякнувши на «деякі обставини». На такі дії нашого героя, губернатор на обласній колегії, промовив: «Ти рано корону надів».

Та чого рано? Не рано - він її одягнув з перших днів, бо пригадується, як у перші ж дні до нього не можна було потрапити, тримав людей у приймальні годинами, і, до речі, не дивлячись на ранги. «Гординя» та «чванство» - це два гріхи, це захоплення самим собою, і це недопустимо для керівника. Забув він про це - основна ж його професія - юрист, як часто він про це всім нагадував, а не богослов.

В короні він ходив вже тоді, коли не пускав у район і ігнорував деяких потужних інвесторів: «В районі землі найкращі (до речі – це правда), і у нас уже є ряд інвесторів, як наприклад «Агрікор», «Нафком»… а хто такий (промовчу), я не знаю». При цьому як говорив, він не стукав по трибуні кулаком чи туфлем, як Хрущов, а ставив пальці на трибуну, як піаніст, як клавішник. Це щось означає з точки зору психології, це до Беркута – бо він у нас психолог. Після деяких «спонсорських вливань», чи в районну кишеню, чи у власну – цей інвестор на наступній нараді, вже згадувався ним «як наш потужний інвестор». І при цьому пальці-клавіші знову гепали по трибуні.

Цих декількох випадків достатньо, аби змалювати наш співучий район з його величезними полями земель запасу, які до речі, і складають основне джерело «лівого» заробітку голови адміністрації, бо «кому захочу – тому їх і дам».

Чого приховувати - через малий проміжок часу він вже їздив на солідній машині, яку розгатив на вул. Пирятинській, бо був в тому стані, який недопустимий на дорозі. З того світу його повертав у цей світ все той же Андрієвський!..

Проте все забувається, забуває він людей, яким повинен бути вдячним. До речі, на сайті хтось написав, що наш герой «получил свою должность благодаря связям своей жены». Але це зовсім не так, «жена» три рази робила спроби перейти на суддівську роботу... і не змогла – «нет связей».

Якби не цей сайт, можливо і не було б цієї статті, але подумалося, що треба покласти край цим пліткам, людина вже без корони. І це спроба не добити «побратима», а відтворити дійсність. Коли покидав посаду, деяким співробітникам закидав такі слова як, наприклад, «Іуда», комусь «ти не офіцер», «я юрист» і т. д.

А мені згадалося обличчя його заступниці по гуманітарній частині, із запудреними синцями під очима, яке мене не пускало в зал де проходила районна колегія за вказівкою голови РДА, обличчя злякано мене просило цього не робити. До речі, багато з тих, хто з нею працює, висловлюють думку про доречність її звільнення слідом за її керівником, що нагадувало б відтворення звичаю древніх скіфів: разом з убитим вождем ховали у курганах і їхніх жінок та наложниць.

Всі ці «обличчя» ще працюють в адміністрації, чекають «своєї черги», вони нагадують «баранов, которых привели на бойню» – як писав Ленін. Барани не мають інстинкту страху смерті - поїли, попили, і в загорожу.

І в цієї районної управлінської команди не було цього інстинкту. Вони нічого не боялися, вони прожили 8 років впевнені в своїй правоті, у своїй безкарності, у своїй зверхності, у колегіях, нарадах, сесіях, фуршетах, застіллях, ба!, та навіть у вишиванках!, що начебто їх мусило зблизити з народом. Але не вийшло.

Зате у них вийшло нарахувати собі при звільненні вихідну допомогу, приблизно під 20 тисяч гривень кожному. Говорять що після цієї їхньої "самодопомоги" працівники РДА не отримали заробітну плату. А поки що, треба віддати належне: газета «Прилуччина» опублікувала власні роздуми «до теми» щодо звільнення свого патрона, зваживши на основну ідею – ніхто так довго, аж 8 років, не втримався на цій посаді, як Нестеренко.

Проаналізувавши матеріали, я не знайшла випадку, щоб на теренах України знайшовся приклад, коли державний посадовець, він же офіцер, вдягав церковне вбрання. Виходить – поганий він юрист! І школярі знають, що церква відокремлена від держави.

Риторичне питання – чому втримався вісім років? Тому, що від природи має гарну здатність пристосовуватись, ніколи не мав ідейного стержня, а тому був позбавлений моральних зобов’язань, тому, що відмовився від старих друзів та знайомих, намагаючись позбутися деяких прихованих сторінок свого життя. А головне, що на плаву життя його тримає фанатична прихильність до церкви та віра в Бога, що Бог йому простить всі його гріхи, а Бог любить всіх, хто кається.

Перед нами людина у тривимірному просторі: юрист, офіцер, церковний службовець – чого в ньому більше? Юрист – можливо непоганий, якщо закінчив Академію Внутрішніх Справ, не мені судити. Офіцер – так офіцери не пишуть анонімок на своїх керівників та друзів (на голову ОДПА – Осипенка В. В., (копія листа зберігається в моєму архіві) на Пищенка В.П. – керівника с/господарського підприємства). І, до того ж, офіцер рясу не вдягає. Значить він – щось невизначене третє.

Цікаве в цій ситуації не те, що він втримався вісім років, а те, що він вчинив як англійський джентльмен: пішов, ні з ким не попрощавшись, не подякував тим, хто цих вісім років працював з ним пліч-о-пліч, створював йому образ зразкового керівника району, допомагав йому тримати корону. Все ж таки він виправив свою помилку, і через газету, набагато пізніше, висловив подяку всім з ким працював цих 8 років.

Район вже отримав нового адміністратора, і які відносини у нього будуть зі «старими обличчями» - невідомо. Може в них буде у нього велика потреба, можливо вони теж підсадять і його на «свою хвилю» - час покаже.

А зараз нашому герою вдягати рясу немає коли, він знову летить на воскових крилах - невідомо до чого, зараз він голова правління механічного заводу у м. Ніжині, який є власністю одного з депутатів Верховної Ради. Фактично ж керує ним колишній начальник міліції м. Прилуки, який, мабуть, і прилаштував на «тепленьке місце» Нестеренка.

Але, судячи по всьому, це «тепло» його буде зігрівати недовго: йде масове звільнення робітників заводу, а власник підприємства бере кредит на 10 млн. євро під заставу самого заводу, що фактично означає закриття підприємства з наслідками схожими на долю нашого заводу «Білкозин», який у свій час після таких фінансових маніпуляцій перейшов у власність одного з московьких банків. І коли це трапиться з ніжинським заводом, наш герой знову одягне церковну рясу, і тоді це буде дійсно його особиста справа, і можливо наступних 8 років цим і треба буде йому займатись, відмолювати кожен день на посаді адміністратора кожним днем у молитвах монастирських. День за день. І не забувати повторювати біблійну істину: того, хто любить себе - Бог не чує.

З повагою Ольга КОСТЮК.
Газета «В двух словах», №17 за 16 липня 2013 р.

P.S. Редакція не несе відповідальності за зміст викладених у статті фактів.