10 квітня 2013 р. | Автор: OLEX | Переглядів: 1544 | Коментарів: 2
5 квітня 2013 року у Прилуках відбулося відкриття пам’ятної дошки Миколі Міхновському – ідеологу українського націоналізму. Дошка була встановлена за ініціативи Чернігівського земляцтва на прохання Івано-Франківської обласної ради. У меншій мірі до 140-ї річниці з дня народження нашого земляка долучилася й міська влада. Ігнорувати цей факт вона б не змогла – розголос великий, а ще більша значимість постаті Миколи Міхновського для всесвітньої історії.

Дошку було виготовлено на кошти земляцтва, і це попередній варіант, бо в майбутньому буде зроблений барельєф. Пам’ятний знак встановлено на будівлі колишньої чоловічої гімназії, де навчався Міхновський, а зараз це будівля гімназії №1. Історія цього навчального закладу починається з 1874 року, коли Іван Скоропадський купив кілька будівель на місці нинішньої гімназії. Зі стін цього закладу вийшла ціла плеяда найкращих представників України, а Міхновський, який закінчив її в 1891 році, має право очолити список найкращих випускників. Його постать навмисне приховувалась за "совєцького" періоду, а сьогодні його повернуто українській історії. І якщо йому ще не поставили пам’ятника чи хоча б недорого бюста, то це питання часу – поставлять, а як інакше, бо за ідеями Міхновського ми намагаємось будувати нашу державу. Ідеями Міхновського керувалися всі націоналісти – як першої половини ХХ ст., так і нинішні, та воїни УПА.

Подобається це комусь чи ні, а ми є земляками першого націоналіста, і нам, мабуть, заздрять земляки Степана Бандери. Коли говорять, що націоналізм – це породження Західної України, то це не зовсім правильно: він народився на сході, там, де народилися Шевченко та Міхновський. Не забуваймо і маловідомі факти історії, як, наприклад, той, що перший опір фашистам у Краснодоні чинили похідні загони націоналістів, а не молодогвардійців, про яких стало відомо тільки у 1943 році. І треба бути великим дурнем, аби ототожнювати націоналізм із фашизмом. Проте таких дурнів удосталь серед нинішніх політиків, особливо серед комуністів, партію яких треба судити Нюрнбергзьким судом №2, а місце Герінга повинен зайняти Петро Симоненко, як правонаступник і носій їхньої людиноненависницької ідеології. А націоналізм – це найвищий прояв патріотизму, і любити свою Батьківщину і свій народ ніхто не заборонить.

Цікаве й багатогранне наше місто: урочиста хода націоналістів, присвячена 140-й річниці з дня народження Міхновського, проходила повз гімназію, в якій він навчався, а також повз пам’ятник Лєніну, який в Україні взагалі ніколи не був. Біля нього зібралися комуністи міста, котрі, очевидно, подумали, що будуть знімати їхнього ідола: вели вони себе агресивно, нервували, викрикували непристойності, а дехто від злості та безвиході застосував «зимову зброю пролетаріату» – сніжки. Це було за 5 днів до того, як цю «зброю» було запущено по депутатах ВР від ПР. Розбиратися нічого – в усьому винні комуністи. А проте ніхто в той день знімати ідола не збирався – вони його самі знімуть і самі перенесуть, шукають гроші в бюджетній порожній торбі. Треба приблизно сто тисяч на проект перенесення цього «витвору мистецтва». На пам’ятник чи бодай барельєф Міхновському грошей не знайшлося, а на перенос монументального непотребу влада знайде. Коли його перенесуть, то Прилуки стануть володарем ще одного історичного куточка. У нас буде свій Смольний, із якого чудував Лєнін, бо саме будівля агроколеджу з його колонами та Іллічем на їх фоні дуже будуть нагадувати той Смольний. А за іронією долі ще й директор коледжу зовні схожий на вождя пролетаріату. Готовий знімальний майданчик і ціла тобі Прилуцька кіностудія, буде тепер можливість заробляти гроші до бюджету! До речі, як уже згадувалося, гранітну дошку Миколі Міхновському було виготовлено на кошти земляцтва, а не на бюджетні кошти.

Але ж як змінюються часи! Повз пам’ятник ката України вже пройшла хода націоналістів-патріотів, а не учасників жовтневого параду, яких би з трибуни мав вітати міський голова. Пам’ятаєте, як два роки тому наш мер заностальгував за «великим октябрём», спорудивши трибуну на День міста, коли повз неї пройшли колони «трудящихся прилучан» і замалим не кричали «Слава КПРС» усьому його «політбюро» на тій трибуні? Ви не повірите, але після відкриття пам’ятної дошки Міхновському ми тепер маємо мера-націоналіста! Своє інтерв’ю біля меморіальної дошки Беркут закінчив привітанням націоналістів: «Слава Україні!». Присутні націоналісти були приголомшені, здивовані та вражені, відчуття роздвоєності довго не покидало нас. І все це було сказане на фоні червоно-чорного прапора націоналістів, що символізує кров, яка проливалася багатьма поколіннями українців за свою землю. Земля і кров, любов та журба – це кольори українських рушників та вишиванок, і ніколи цей прапор не був символом смерті, як намагаються довести комуністи. Хоча й вони використовують ці кольори в парі, коли ховають своїх членів.

Треба віддати належне нашому голові – не кожен так зможе вшанувати ідеолога націоналістів. Яких зусиль треба було докласти, щоб виголосити ці слова… Я пригадую зустріч кандидата в мери Беркута Ю. В. з виборцями на подвір’ї ЗОШ №13 у 2006 році. Говорив він багато, ще більше обіцяв, паплюжив усіх попередників і т. д. Я його запитала, чи буде він співпрацювати з представниками націоналістичних партій та і взагалі з патріотами міста, на що він відповів: «Я не збираюся співпрацювати ні з кунами, ні з мунами, ні з манями!». КУН – це конгрес Українських націоналістів, «муни» – це в риму, бо він дуже любить імпровізувати, ну а «маня» – це ім’я і теж для рими. Я це добре запам’ятала і подумала, що ніколи не говори «ніколи». І ось настав час, коли я отримала сатисфакцію: пройшло 6 років, і міський голова вже співпрацює і з «кунами», і з «мунами», і, більше того, навіть із «манями», яких у його оточенні не одна й не дві.

До речі, одна з представниць земляцтва, коли фотографувалися біля пам’ятної дошки, заявила: «Це я ще не стояла під цим прапором», а в голосі її були нотки невдоволення. А чого тоді ви приїхали на це свято, ви хіба не знали, хто такий Міхновський, яку ідею він сповідує і перед яким прапором голову схиляв? Не можна сповідувати подвійну мораль. Як не можна в одній руці тримати свічку, а в другій, наприклад, хабар або наклеп на когось чи зброю для запланованого вбивства. І взагалі, хто винен організаторам відкриття пам’ятної дошки, що на вулиці не було навіть державного прапора, а тому вони змушені були стояти під єдиним на тому дійстві прапором націоналістів, який ще є і прапором КУНу, програмою котрого є ідеї Міхновського. Але ж знову треба віддати належне організаторам дійства і особисто Юрію Володимировичу, що вони не приперли з собою прапори Партії регіонів до портрета Міхновського, а то б він перевернувся в могилі. Видно, ще спрацював здоровий глузд або інстинкт самозбереження – лихі настали часи, годити доводиться усім, навіть націоналістам. Дивись, у майбутньому це їм буде зараховано, а вигукувати чи то «Слава КПРС», чи «Слава Україні!» – для них це просто для «галочки» і не від чистого серця.

Радують діти – школярі, які брали участь у заході по вшануванню Миколи Міхновського, безкомпромісного державника, котрий, на відміну від місцевої влади, не визнавав ніяких політичних загравань з усякого роду ворогами незалежності України. Говори «Слава Україні!», але вклади в це душу.

Присвячується пам’яті одного з перших діячів націоналістичного руху на Прилуччині – Єрилова Валерія Євгеновича.
Ольга Костюк
http://gradpryluky.info/index.php?newsid=2567