9 березня 2013 р. | Автор: OLEX | Переглядів: 1580 | Коментарів: 4
Страх завжди був супутником неправди. Неправда в свою чергу використовувала страх. Підло, брудно, ганебно, прикриваючи недолугість і бездарність, експлуатуючи ниці прояви інстинкту самозбереження тих, кому адресоване збочене подання істини. Зручний і непорушний симбіоз двох вірусів, які паразитують обопільно один на одному. Поєднання протилежностей відбувається без боротьби. Безперспективність такого існування є такою ж очевидною, як абсурдність корисності обох.

У минулу п’ятницю на майдан біля Шевченка прийшло декілька десятків прилучан. Домінуючою частиною учасників зібрання були громадяни, що проживають на вулиці Перемоги. Хтось вдало пожартував із цього приводу, що з Перемоги все починається, нею ж і закінчиться. Дай Бог. До «переможців» долучилися й інші городяни – з вулиць Шевченка, Козачої і Фрунзе. Об’єднував останніх усе той же рух зерновозів, який, незважаючи на «титанічні» зусилля влади, не було врегульовано чи вирішено у якийсь інший спосіб. Ні, так говорити не можна: трафік вантажівок не збільшився, але за це варто дякувати не меру всія Прилук, а сезонності переробки збіжжя на елеваторах і акціям протесту самих громадян.

Повертаючись до «профільності» учасників акції першого березня. За захистом своїх прав у солідарний із «переможцями» спосіб долучилися мешканці багатоповерхівок, яким в один прекрасний момент «вирубили» ліфти без оголошення терміну оздоровчого крокування по сходах. Владу про мирне зібрання громадян ініціатори повідомили завчасно. Ранок п’ятниці був вибраний не випадково, адже саме в цей день мало відбутися пленарне засідання міської ради. І тут ми підходимо до найцікавішого. Точніше, до найжахливішого – кому яке визначення подобається. Згадана вище теорія про поєднання страху з неправдою підтвердила своє існування. Від усвідомлення подібної хрестоматійності стало бридко й огидно. Це моє суб’єктивне сприйняття очевидних факторів. Переконаний, що я не був самотнім у цьому.

Напередодні проведення мітингу, в четвер увечері, мені стало відомо, що міський голова має намір на завтрашній мітинг зігнати в «добровільний», як завжди, спосіб під стіни міської ради своїх «палких прихильників». Вибір градоначальника, як і зазвичай, був не оригінальним: Беркут зробив ставку на освітян і комунальників. Безпрограшний варіант вибору соціального зрізу, поза всякими сумнівами вірність електорального сегменту. Лише тоді, коли ініціатори акції згуртувалися біля пам’ятника Кобзарю, стало зрозуміло, навіщо зібрався альтернативний натовп біля виконкому. Йому було поставлено завдання боронити «хазяїна», тобто не допустити учасників мирного зібрання в міську раду! Пам’ятаєте: неправда завжди використовує страх. Підло, брудно, ганебно… Експлуатуючи страх комунальників і освітян втратити робочі місця, Беркут прикрився ними, мов живим щитом, затуливши проріхи свого недолугого господарювання. У свою чергу нещирість збіговиська підневільних була саме тою неправдою, зараженою від панічного страху Беркута. Симптоматично, нічого не скажеш, без будь-якої надії на реконвалесценцію.

До честі тих, хто був змушений прийти не по своїй волі під стіни ради, варто сказати, що вони так і продовжили пасивно спостерігати за учасниками добровільного зібрання. Пасивність стала честю. Позиція деградувала в безучасність. А чи можна було чекати на інший розвиток подій? Переконаний, що ні, навіть незважаючи на підлість і безсовісне використання Беркутом частини громадян. Притаманні невільникам страх і розуміння, хоч і мовчазне, неправильності свого вибору спонукали городян не ставати наперекір іншим городянам, які відкрито й чесно прийшли захистити свої права, а можливо і права тих, які мовчки стояли осторонь.

Мітингувальники зайшли безперешкодно в міську раду. Навіть домоглися, щоб їхні питання були розглянуті народними обранцями. З цього приводу було прийнято аж два рішення, які скоріше носили характер декларативний, а не дієвого самоврядного рішення. Попри весь скепсис, це безумовна перемога, яка повинна стати сигналом для інших, особливо для тих, хто зайняв мовчазну позицію невтручання.

Все ж таки виникає питання: чому громада мусить силоміць домагатися від свого представницького органу, щоб той відволікся від архіважливих справ і знизійшов до розв’язання життєвих і буденних? Невже питання доріг і зупинки ліфтів виникли вчора? Де системність роботи? Де господарський підхід? Останні риторичні запитання я міг би прокричати в кабінеті міського голови. При цьому присутність чи відсутність там міського голови на результат ніяким чином не вплинули б. Хоча затятість у господарюванні для самого себе в нього завидна, але це вже зовсім інша історія. Про матеріальний зиск Беркута від будівництва, дрібного ремонту і пов’язані з цим витрати на розробку кошторисів я обов’язково напишу. Перебування Беркута на екваторі каденції другого терміну до цього просто зобов’язує. Весна тільки починається, і почалася вона з Перемоги.

Владислав Кіча
http://gradpryluky.info/index.php?newsid=2526