11 листопада 2012 р. | Автор: OLEX | Переглядів: 1610 | Коментарів: 1
Результати цьогорічних виборів виявилися прогнозованими майже на 100%. Що далі? Подальший розквіт корупції і загострення соціальної напруги? Адже незважаючи на різнокольорове забарвлення нових депутатів цей парламент ще до першої установчої сесії можна поділити на дві фракції: з одного боку – корупційна більшість, з іншого – революційна меншість.

Скажете, щось подібне спостерігалося й раніше. Згоден. Але цьогорічні вибори особливі передусім тим, що тут найбільш яскраво був виражений психогенно-фінансовий вплив не лише на виборців, а й на організаторів виборчої кампанії.

Нарешті мільйонера Рудьковського влаштували на роботу. Заради цього навіть провалили вибори Партії регіонів.

Що тільки не витворяли владні структури, а з ними й керівники освітніх, медичних та інших бюджетних закладів, щоб влаштувати на роботу «найвидатнішого» безробітного мільйонера Рудьковського!.. І таки свого добилися. Для досягнення цієї «високої» мети пожертвували навіть інтересами «рідної» Партії регіонів, яка вручила їм владні портфелі й тримає на роботі. Цей висновок назрів на конкретних прикладах. Почну «знизу».

Головною фігурою в селі Козацьке Бобровицького району є керівник місцевого господарства Сергій Чубовський. Він звернувся до односельців, і ті майже одностайно проголосували за «призначеного» владою кандидата Рудьковського. Натомість громада не підтримала Партію регіонів, від якої Чубовський пройшов у обласну раду і яка Рудьковського за руку вела до перемоги на виборах. Тобто тут явно щось не стикується. У цивілізованій державі Чубовський мав би скласти свої повноваження депутата обласної ради від партії, яку не підтримують його виборці.

Сільський голова з Марківців Тетяна Сугоняко агітувала за Рудьковського навіть у селах сусіднього Козелецького району, звідки вона родом. І очолювана нею громада більшістю голосів проголосувала за провладного кандидата, але... провалила вибори провладної партії.

У Новій Басані громаду очолює колишній активний соціаліст Володимир Левченко. Ця партія допомагала йому обійняти виборчу посаду. Про соцпартію він уже забув. Головне його завдання – допомогти теж колишньому соціалісту Рудьковському потрапити у Верховну Раду. Допоміг...

Список прикладів, який можна продовжувати й продовжувати, я навів не для звинувачення названих керівників. Їхня поведінка – на їхній совісті. Найстрашніше те, що до таких дій їх спонукали провладні ідеологи з Чернігова і Києва. Саме звідти надходила команда про підтримку передусім кандидатури Рудьковського, а рідна для них годувальниця – Партія регіонів – відсовувалася далеко на задній план. Та й сам провладний кандидат у депутати Рудьковський жодним словом ніде публічно не підтримав ту партію, яка активно допомагала йому виборювати перемогу. Мабуть, боявся скомпрометувати себе відкритою дружбою із владою. Як результат, на 210 окрузі, де вибори виграв «помазаник», за Партію регіонів проголосувало лише 18% виборців, тоді як опозиційній партії «Батьківщина» перевагу віддали 36%.

Ще загадковіша картина на 209 окрузі. Там переміг кандидат Куровський, на якого працював, схоже, весь ідеологічний апарат ОДА. Йому віддали у користування навіть головну офіційну газету «Деснянська правда» з її електронною версією. Журналісти інших обласних ЗМІ юрбою бігали тільки за Куровським. А як «найбільший авторитет області» допоміг Партії регіонів? На його окрузі у неї найнижчий відсоток – 17. За його колись рідну «Батьківщину» – 40%!

Ні! Я не сумую через такі результати. Навпаки, кажу керівникам Партії регіонів: так вам і треба, щоб знали, кого в друзі записувати. Хоча, які там друзі?! Основним мірилом було, напевно, – хто скільки дасть. На цьому свого часу погоріли бютівці, можуть погоріти й регіонали. Тривожний дзвінок уже прозвучав.

Загадковими є результати й на інших округах області. Партія регіонів перемогла там, де балотувався перебіжчик з БЮТ Рибаков. Майже порівну поділили голоси між провладною та опозиційною партіями виборці округу, де переконливу перемогу здобув теж колишній бютівець, а нині «найбільший» радикал Ляшко.

Одне слово, дивина на дивині. Хоча, якщо вдуматися, то ситуація цілком закономірна. Столичним і обласним ідеологам «по барабану» було, як проголосують за їхню партію. Головне – «протягнути» в парламент мільйонерів, на яких вказали пальцем «згори» і на яких можна й собі заробити. Чи є майбутнє у такої команди?

А, може, чим швидше вона себе «з’їсть», тим краще для України? Гадаю, багато хто з цим погодиться. Але виникає інше питання: а якщо збагачені ще з більшим апетитом накинуться на рештки самої України? Адже давно вже живемо за гаслом: нам не страшні чужі загарбники, ми своїх, ще страшніших, обираємо.

Яке їхало, таке й здибало

У передвиборчому агітаційному аркушику Рудьковського я вичитав «геніальне» соціально-економічне відкриття професора з Чернігівського педагогічного університету, нашого земляка Миколи Рудька. Цитую дослівно: «Недавно я чув агітаційний виступ одного бобровицького підприємця, котрий «патріотично» хвалиться тим, що фірма, де він працює, справно сплачує податки, і це є його особистим внеском у розвиток регіону. Але ж сплата податку – не заслуга, а обов’язок. Ти допоможи землякам із власного прибутку, створи свій благодійний фонд, зроби свій дійсно особистий внесок у розвиток регіону! Легко любити Україну до «глибини душі і серця»… Та набагато важче любити Батьківщину до глибини власної кишені, як це робить своїм благодійним фондом Микола Рудьковський багато років поспіль».

Прочитав цю професорську ахінею і моторошно стало. Водночас самі по собі розставилися всі крапки над «і» в моїх здогадах щодо викривленого підходу окремих педагогів до ролі людини в суспільстві, коли у вихованні підростаючого покоління на перше місце ставлять не рушіїв розвитку – вчених і виробничників, а передвиборчих «благодійників», таким чином насаджуючи дітям філософію жебрацтва і не пояснюючи, чому в казні багатющої України немає грошей на ремонт їхньої школи. Зате тих грошей повно у безробітного Рудьковського.

Виявляється, тих вчителів вчать такі професори, як Рудько. Вдумаймося, що він верзе?! На його думку, дуже легко і просто «любити Україну до глибини душі і серця». І це стверджує колишній секретар обкому компартії з ідеології! Нинішній професор вчительського закладу! Чому ж тоді його колишні партійні вожді давали вказівку каральним органам кидати до в’язниць і страчувати саме тих, хто «до глибини душі і серця любив Україну»?

На противагу цьому найціннішому патріотичному почуттю «вчитель вчителів» ставить «любов до глибини власної кишені». Виходить, витягнув звідти, де лежать вкрадені в держави мільярди, кілька тисяч гривень на ремонт школи – і ти вже «патріот» Батьківщини? І байдуже для педагогічного професора, що його благодійник не виконує отой, вказаний ним же головний обов’язок людини працездатного віку – сплачувати податки в бюджет і внески до Пенсійного фонду. Рудьковський тривалий час – безробітний. Отже, й копійки не сплачує до державної казни з власної зарплати. Колись секретар обкому партії назвав би його дармоїдом. За це, а також за «любов до глибини власної брудної кишені», ще й за грати б відправив.

Ще одне «геніальне» відкриття колишнього головного комуністичного ідеолога області. Він повчає «бобровицького підприємця» (камінчик в город Василя Нестерука), як треба допомогти землякам. Наголошує, що потрібно створити благодійний фонд. Невже професор не знає, що допомогу можна і потрібно надавати передусім без отих фондів, які формуються з грошей невідомого походження, та й хіба в питанні розвитку територій головним є передвиборчі подачки?! Що проповідує цей горе-вчений, переучений кілька разів? Колись він, думаю, розповідав усім з позиції наукового комунізму, що людину створила праця і що тільки праця підносить її до вершин. І головною фігурою в суспільстві був не якийсь там «безробітний буржуазний благодійник», а будівничий комунізму. Що змінилося в голові Рудька?

Він тепер підсміюється з «бобровицького підприємця», що той, мовляв, сплату податку зі своєї великої зарплати вважає особистим внеском у розвиток регіону. Хіба це не так? І чи потрібні були б передвиборчі подачки, якби більшість працюючих заробляла стільки, як Нестерук, і з їхньої зарплати відраховували в бюджет відповідні внески? Чи якби Рудьковський створив у Бобровиці таке прибуткове підприємство, як наше, яке (вже раніше казав) за минулий рік перерахувало до бюджету на 7 мільйонів гривень більше, ніж в 2010 році?

І чи варта благодійність Рудьковського того, що ми надаємо роботу 1,5 тисячам працюючих? Що днями наше господарство вручило ключі від безкоштовних квартир із побутовими зручностями 16 родинам наших працівників – механізаторів, водіїв, будівельників тощо? А в наступному році ще 32 родини одержать таке.

То що ж головне, товаришу-пане, – розвиток виробництва чи створення якогось благодійного фонду із сумнівних грошей? А от наше господарство надає допомогу без ніяких фондів. Хоча найголовніше для нас – розвиток виробництва, бо тільки це дає змогу реально підвищувати добробут людей. Подачками цього не досягнеш. Та й тимчасові вони – передвиборчі, бо й поширюються в межах виборчого округу.

Але навіщо я тут розпинаюся перед професором? Про його дружбу з «благодійником» можна сказати народною приказкою: яке їхало, таке й здибало. Професор, як і його годувальник, напевно, теж любить Україну «до глибини власної кишені». А я все думав – хто науково обґрунтовує оте грабіжницьке розтягування України по глибоких кишенях?..

Благодійно-адмінресурсний психоз не на всіх подіяв

За тиждень до виборів виконком Прилуцької міської ради своїм вольовим рішенням (таке повинна приймати сесія) надав Рудьковському титул почесного громадянина міста. Вручення відповідного диплома проходило на центральному майдані – урочисто, з великим галасом.

Втім, це не дуже вплинуло на волевиявлення громадян Прилук – 28 жовтня вони віддали перевагу кандидату в депутати від опозиції Віктору Лабазову. Хоча саме в цьому місті чи не найактивніше застосовувався адмінресурс на користь Рудьковського. Адже він ось уже протягом двох років «підгодовує» благодійністю виборців Прилук, а передусім – чиновників. Останнім куди легше жебракувати, аніж дбати про розвиток виробництва і збільшення наповнень до бюджету. Таку діяльність мерії відповідно й оцінили жителі міста.

Бобровиця «клюнула» на благодійника. То право винятково виборців, і я не стану їх засуджувати. Хочу лише нагадати, що раніше вже «клювали» на багатих. Де вони тепер? Який слід залишили? А за роботою і допомогою як ходили, так і ходять до ТОВ «Земля і воля». Сподіваюся, що віднині менше ходитимуть. Адже обраний у депутати Рудьковський на своїх дорогих плакатах обіцяв і нові робочі місця, і освітянські та медичні блага.

Щоправда, коли ми в жовтні через певні технічні обставини на чотири дні затримали виплату зарплати, то працівники місцевого управління Пенсійного фонду побігли не до благодійного фонду Рудьковського, а до нас: «Рятуйте! Затримується виплата пенсії!». Ніби ми одні працюємо в районі й формуємо своїми відрахуваннями пенсійні виплати.

Коли я рекомендував Василю Нестеруку балотуватися у Верховну Раду, то ставив перед ним конкретні завдання: змінити законодавство на користь розвитку села, щоб потім було з чого поповнювати бюджет і пенсійні та страхові фонди. Як підняти з колін село – Нестерук знає. Цього він учився впродовж 30 років. Знає також, як долати перешкоди, закладені в недолугому законодавстві. А ще я був переконаний, що він сумлінно працюватиме у парламенті, а не займатиметься розвитком власного бізнесу, якого, до речі, в нього немає.

Бобровичани зробили свій вибір. Образно кажучи, «одружилися» на багатому благодійнику. У таких випадках українці кажуть: хай вам Бог помагає.

Не менш здивував мене й вибір партії – віддали велику перевагу «Батьківщині». Я розумію, що окремі представники керівників Партії регіонів багатьох уже «дістали». Але чим відзначилися в Бобровицькому районі «помаранчеві»? Хіба що загарбанням ласих земельних ділянок. Кажуть, один колишній районний чиновник стільки їх загріб, що нещодавно звернувся у міськраду з відмовою на одну ділянку. Мабуть, розуму не вистачило, як нею розпорядитися.

Не здатні вони були ані шкільні довгобуди розморозити, ні «хімію» вивезти з району, ні розширити дошкільну мережу, ні профінансувати буріння в Бобровиці глибинної свердловини. Ці конкретні справи зроблені за нинішньої влади.

Я розумію зневірених людей, бо й сам нерідко потерпаю від беззаконня і чиновницького дурисвітства. Але одними лозунговими протестами ситуацію в державі не змінити. Передусім треба вчитися відстоювати свої права. В одній із попередніх публікацій я вже наголошував, що не обожнюю нинішню владу, але при ній мені легше розв’язувати виробничі проблеми, ніж було при колишній, «найбільш демократичній», приправленій постійною гризнею між собою. Тому й закликав земляків в останні дні перед голосуванням: не міняти «шило на мило».

А що насправді відбувалося на виборах? Одні голосували «за благодійність», інші – «на зло», треті – «для приколу». Це що – дитячі забави? Обираємо головний законодавчий і контролюючий орган! Тож за якими принципами його оберемо, так він і працюватиме.

Ще скажіть, навіщо «благодійнику» ефективно працювати над законами, клопітно контролювати діяльність урядових структур? Для нього ж головне – далі розкрутити свій бізнес і створити благодійний фонд для наступних виборів.

Представникам опозиційних партій і комуністам найважливіше заготовити заздалегідь гарні лозунги і вициганити в олігархів гроші для наступної виборчої кампанії. Яка тут турбота за людей, коли потрібно «відробляти» спонсорам?

Вдумаймося, на хвилі яких гасел пройшли в парламент комуністи, бютівці, ударівці? Он партія Ляшка з його вилами, крокодилами і картоплею замало не дострибнула до скляного купола! В якій нормальній державі виборці «клюють» на подібні циркові атракціони, купуються на подачки? Правильно думаєте – в жодній. Тому й нормальну владу там обирають і живуть нормально. А на циркові вистави ходять у приміщення цирку. Там теж є купол, але не парламентський. А гарні лозунги любить і стара Європа, але передусім у рекламі товарів і артистів, а не політиків. Останніх оцінюють за їхні конкретні справи. І не доведи Боже, щоб хтось із них збрехав чи зрадив даному слову. Тоді для такого назавжди закриваються ворота до владних кабінетів.

На виборах в Україні найцінніший скарб – гарна брехня і не менш гарні лозунги. Багато хто на них плює, а приходить на виборчу дільницю і... голосує за їх авторів.

Хоча не стану поспішати з такими песимістичними висновками. Он Прилуки ж не повірили брехням «благодійника».

Не повірили багато виборців і в інших населених пунктах. Майже 14 тисяч їх проголосували за нашого, раніше майже невідомого на 210 окрузі Василя Нестерука, який балотувався у Верховну Раду з конкретними намірами – через закони і бюджет добитися відродження сільськогосподарського виробництва, що може зумовити поліпшення життя для всього суспільства.

Я щиро дякую цим виборцям і запевняю їх, що вони не помилилися у своєму виборі. Ми їх не залишимо один на один з гострими життєвими проблемами!

Леонід ЯКОВИШИН,
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
Газета "Чернігівщина" від 8 листопада 2012