31 жовтня 2012 р. | Автор: OLEX | Переглядів: 1391 | Коментарів: 1
Честь по честі, або Девальвація почесності



Як колись говорив наш легендарний генсек Микита Хрущов: «Нагороди отримувати приємно. Вони прикрашають». Згадати перл героя радянської доби змусило спостерігання за врученням відзнаки «Почесний громадянин міста» з рук міського голови Миколі Миколайовичу Рудьковському. Вираз обличчя останнього був, наче у Микити – пихатий і самовдоволений. Ну просто-таки бліцкриг по Рудьковському: місто впало прямо під ноги, оплески. Перефразую древніх: прийшов, побачив, наслідив. Одягали блакитну стрічку в символічному місці – меморіалі-сквері Вічної Слави. Кажуть, що Микола Миколайович своїм коштом відновив тут декілька квадратних метрів бруківки. І от тепер на законних підставах приватизував для себе вічну славу в серцях городян. І вже зовсім випадковість, що помпезне вручення відзнаки відбулося якраз напередодні виборів. Це просто збіг обставин, не більше. Незважаючи на те, що у Статуті територіальної громади міста є стаття 2.2.4., яка передбачає, що особам, котрі мають визначні заслуги перед територіальною громадою міста та внесли суттєвий вклад у соціально-економічний і культурний розвиток міста, за рішенням ради може бути присвоєно звання Почесного громадянина міста Прилуки. Наголошую: виключно за рішенням ради! Але пленарного засідання з цього приводу ніхто не скликав – усе відбулося нишком, підпільно, наспіх. Рішення про відзначення Рудьковського ухвалив виконавчий комітет. А діяв даний орган на підставі положення про звання «Почесний громадянин міста», затвердженого тим же виконкомом у 2003 році.

Залишимо на відкуп юристам розбиратися у цій казуїстиці. Скажу лише одне: міська рада шостого скликання не делегувала таких повноважень, як відзначення званням «Почесного», своєму виконавчому органу. Тим більше, що Статут громади має вищу юридичну силу над будь-яким рішенням виконкому та ще й минулих скликань. Можливо, це буде врегульовано в судовому порядку – така перспектива цілком імовірна і тоді нагорода, що знайшла героя, може так само легко й розпрощатися з ним. Поживемо – побачимо. Переможцям – промови, а переможеним – думки. Треба обов’язково все це детально обміркувати.

Повернімося до правочину, яким користувався Беркут, коли поспіхом зшив стрічку з написом «Почесний громадянин міста» для Рудьковського. Згадане Положення містить перелік критеріїв та підстав присвоєння звання Почесного громадянина міста Прилуки:

– за особливий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток міста;
– за вагомий внесок у розвиток промислового виробництва;
– найбільш видатним діячам культури та мистецтва, театру, музики, кіно, телебачення і радіомовлення, художникам, які мають особливі заслуги в розвитку живопису, скульптури, графіки, монументального, декоративно-прикладного мистецтва, виховання молодих художників;
– за особливий внесок у розвиток архітектури міста та містобудування, створення сучасних громадських, промислово-архітектурних комплексів, що одержали загальнодержавне визнання;
– видатним працівникам освіти, охорони здоров’я, що проявили особливу професійну майстерність, високі моральні якості, а також особам, які гідно проявили себе в екстремальних ситуаціях;
– підприємцям, меценатам, які здійснили вагомі внески у соціально-економічний розвиток міста.

Хто-небудь у цих критеріях упізнав Рудьковського? Він хто: видатний педагог, митець, архітектор? Чи хто? Може, яскравий і неперевершений актор? Погоджуюся, тепліше. Говорити про його неоціненний внесок у соціально-економічний розвиток міста язик не повертається. Пам’ятаєте, як вручали подібну відзнаку Юрію Коптєву? Тоді, вітаючи мецената, йому аплодувала вся громада – стоячи. Перепрошую за такий недоречний приклад. Просто гидко ставити на однакові шальки терезів заслуги Коптєва і передвиборчий порожняк Рудьковського. Для останнього, столичного безробітного «філантропа», нагадаю слова Марка Твена: «Похвалы хороши, комплименты тоже прекрасны, но любовь – это последняя и драгоценнейшая награда, какую только способен завоевать человек своим характером или своими достоинствами». Так от, шановний заїжджий гастролере Миколо Миколайовичу, любові від прилучан Ви не отримали, підтвердженням цьому слугують попередні результати виборів по місту. Любов до Вас Беркута в розрахунок не беремо, він не прилучанин. Так що для Вас це куце звання не підкріплене реальними підставами. Яскраве за формою і порожнє за змістом, без повноцінного наповнення народною підтримкою. Те, що сталося, можна назвати процесом девальвації міських цінностей. Звання Почесного громадянина міста знівельовано. Унікальність втрачено. Розпочалося кон’юнктурне тиражування.

Коли верстався номер, офіційні результати виборів ще не були оголошені. Але ситуація принаймні у нашому 210-му мажоритарному окрузі зрозуміла. Напевне, Микола Миколайович уже зміг по-гусарськи відкоркувати пляшку шампанського й осушити келих за перемогу. Наллємо й ми собі гіркої та піднімемо чарки, вип’ємо мовчки не цокаючись. За царство небесне скромності нагородженого високим званням «Почесного». Саму ж скромність із совістю міського очільника було поховано в день вручення звання.

І наостанок. У тому ж Положенні, яким керувався Беркут, вказано, що позбавлення звання «Почесний громадянин міста Прилуки» може бути за умови здійснення вчинку, що ганьбить нагородженого. Цікаво: якщо Микола Миколайович знову назбирає ногастих дівах і полетить за державний кошт у Париж, чи це буде вважатися негідним вчинком? Не думаю. Та і сенс відбирати таку відзнаку, яка повністю дискредитована таким номінантом? Хай носить. Може, і на берегах Сени хтось дізнається про місто над Удаєм із його Почесним громадянином.

Владислав Кіча
http://gradpryluky.info/index.php?newsid=2344