11 жовтня 2012 р. | Автор: OLEX | Переглядів: 1557 | Коментарів: 0
Проект Об’єднувати, а не роз’єднувати!
Світ, який ми ще недавно вважали безмежним, останнім часом зробився тісним. Зникають кордони, стають ближчими країни і люди.
Інформація передається з одного континенту на інший за лічені секунди, із шаленою швидкістю з’являються нові хвороби й віруси, змінюється клімат, у результаті чого повені виникають у тих регіонах, які ніколи не знали великої води. Усі ці процеси впливають на долі землян незалежно від місця їх проживання, національної приналежності, віросповідання. Проблеми однієї країни автоматично стають спільними для всіх.
5 жовтня у Києві відбулася виставка-конференція «Стоп революції, що породжує християнофобію!», присвячена мусульманській та християнській культурі Сирії. Для декого з присутніх стало відкриттям, що в мусульманському світі є місце православ’ю. Та, як пояснили організатори проекту, з кожним днем православних святинь там усе менше. Через спричинену «арабською весною» зміну правлячих режимів релігія тепер перетворюється на камінь спотикання у стосунках людей. У результаті чого знищуються православні храми.
Мета виставки-конференції – привернути увагу громадськості до наслідків «арабської весни» та уберегти надбання православної культури від подальшого руйнування.
Спонсором проекту виступив депутат Чернігівської обласної ради Анатолій Мирошниченко. У роботі конференції взяли участь: посол Сирії в Україні Мухамед Саїд Акиль; магістр богослов’я, священик із Нью-Йорка Ігор Тарасов; співробітник відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ, протоієрей Захарій; відомий український журналіст Ігор Слісаренко; депутат Чернігівської облради Анатолій Мирошниченко та інші почесні гості.
З надією на допомогу з Одеси приїхали родичі 19 українців, котрі, працюючи в Лівії під час революції, потрапили до в’язниці за підозрою у допомозі режиму Каддафі.
Ініціатор проекту протоієрей Захарій, який побував з духовними місіями у 50-ти країнах Близького Сходу та Африки, сказав: «Я відвідав багато країн. Лівію, Сирію, Іран, Ліван, Пакистан тощо. Моє основне завдання – духовна допомога православним, які проживають там. Дуже складно знайти людину, котра не лише морально, а й фінансово підтримала б місіонерські кроки. Щире спасибі Анатолію Мирошниченку за сприяння в духовних місіях, за допомогу в організації фотовиставки, якою я хотів показати культурне багатство та розмаїття Сирії».
Ігор Тарасов, продовжуючи думку отця Захарія, наголосив на тому, що православні американці, як і українці, переймаються руйнацією православних храмів у країнах Близького Сходу.
Хвилюючим та емоційним був виступ посла Сирії в Україні Мухамеда Саїда Акиля. Він із глибоким жалем розповів, що нині в Сирії пам’ятки християнської культури знищуються радикальними ісламістами, і це йому дуже болить. Також посол висловив свою повагу Анатолію Мирошниченку за небайдужість і меценатство. Усім присутнім запам’яталися слова посла: «У кожного з нас є дві Батьківщини: місце, де ми народилися, і колиска цивілізації – Сирія».
Зі сльозами на очах говорила дружина одного з ув’язнених у Лівії українців, яка від імені 19-ти згорьованих родин просила в усіх підтримки. Вона зауважила, що українським в’язням у середньому по 60-65 років і вони можуть не дочекатися виходу з тюрми, адже лівійський суд виніс їм суворий вирок – 10 років неволі. Жінка подякувала протоієрею Захарію за те, що він прибув до Лівії з духовною місією і зустрівся з полоненими. Отець Захарій – ниточка, яка зв’язувала рідних з полоненими і зараз дарує надію на те, що з Божою поміччю вони скоро побачаться.
Анатолій Мирошниченко, спонсор проекту, зазначив:
– Два роки поспіль практично весь арабський світ охоплений процесом, що має назву «арабська весна». Вона призвела до зміни режимів у багатьох країнах Близького Сходу, а це, у свою чергу, ставить під загрозу мир і стабільність у цьому регіоні.
Річ у тім, що в країнах Близького Сходу живе і працює багато наших громадян. Зараз унаслідок революцій і нетерпимості ісламських радикалів до православ’я їм загрожує насильство. І тепер, можливо, аби залишитися там і надалі, нашим співвітчизникам доведеться зрікатися самих себе і своєї віри.
Я – православний християнин. Віра для мене дуже важлива. Я будую дві церкви. І тому, хоч Близький Схід від нас за тисячі кілометрів, я переймаюся долею православних.
Отець Захарій, який став ініціатором проекту, – мій давній друг. Разом з ним ми зробили вже не одну добру справу. Тому я підтримую його й зараз, аби привернути увагу людей до того, що недопустимо використовувати релігію для поділу суспільства на ворожі табори. Це однозначно призведе до війни. І ще – дати впевненість нашим громадянам, котрі перебувають у країнах Близького Сходу, що їхніми проблемами переймаються на Батьківщині і їх є кому підтримати. Адже ви бачите, яке високе представництво на конференції: політичні та громадські діячі, посли, духовенство.
Світ уже давно змінився, він не такий, як був ще десять років тому. Країни стали ближчими одна до одної, незалежно від відстаней між ними. І проблеми тепер спільні. А якщо так, то треба їх спільно вирішувати.
…Переконана, що в об’єднанні наша сила. На виставці були присутні представники різних національностей. Між ними не було ворожнечі, всі з цікавістю слухали високих гостей, переглядали фотокартини, захоплювалися побаченим і висловлювали жаль, що деякі з храмів тепер можна побачити тільки на світлинах… Та й знань про арабський світ побільшало.
А може, доброзичлива атмосфера, що панувала на конференції, якось вплине на збройні конфлікти, і ми, нарешті, усвідомимо, що земля у нас одна і вона є спільним домом для всіх?
Юлія Гончаренко
Проект Об’єднувати, а не роз’єднувати!
Світ, який ми ще недавно вважали безмежним, останнім часом зробився тісним. Зникають кордони, стають ближчими країни і люди.
Інформація передається з одного континенту на інший за лічені секунди, із шаленою швидкістю з’являються нові хвороби й віруси, змінюється клімат, у результаті чого повені виникають у тих регіонах, які ніколи не знали великої води. Усі ці процеси впливають на долі землян незалежно від місця їх проживання, національної приналежності, віросповідання. Проблеми однієї країни автоматично стають спільними для всіх.
5 жовтня у Києві відбулася виставка-конференція «Стоп революції, що породжує християнофобію!», присвячена мусульманській та християнській культурі Сирії. Для декого з присутніх стало відкриттям, що в мусульманському світі є місце православ’ю. Та, як пояснили організатори проекту, з кожним днем православних святинь там усе менше. Через спричинену «арабською весною» зміну правлячих режимів релігія тепер перетворюється на камінь спотикання у стосунках людей. У результаті чого знищуються православні храми.
Мета виставки-конференції – привернути увагу громадськості до наслідків «арабської весни» та уберегти надбання православної культури від подальшого руйнування.
Спонсором проекту виступив депутат Чернігівської обласної ради Анатолій Мирошниченко. У роботі конференції взяли участь: посол Сирії в Україні Мухамед Саїд Акиль; магістр богослов’я, священик із Нью-Йорка Ігор Тарасов; співробітник відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ, протоієрей Захарій; відомий український журналіст Ігор Слісаренко; депутат Чернігівської облради Анатолій Мирошниченко та інші почесні гості.
З надією на допомогу з Одеси приїхали родичі 19 українців, котрі, працюючи в Лівії під час революції, потрапили до в’язниці за підозрою у допомозі режиму Каддафі.
Ініціатор проекту протоієрей Захарій, який побував з духовними місіями у 50-ти країнах Близького Сходу та Африки, сказав: «Я відвідав багато країн. Лівію, Сирію, Іран, Ліван, Пакистан тощо. Моє основне завдання – духовна допомога православним, які проживають там. Дуже складно знайти людину, котра не лише морально, а й фінансово підтримала б місіонерські кроки. Щире спасибі Анатолію Мирошниченку за сприяння в духовних місіях, за допомогу в організації фотовиставки, якою я хотів показати культурне багатство та розмаїття Сирії».
Ігор Тарасов, продовжуючи думку отця Захарія, наголосив на тому, що православні американці, як і українці, переймаються руйнацією православних храмів у країнах Близького Сходу.
Хвилюючим та емоційним був виступ посла Сирії в Україні Мухамеда Саїда Акиля. Він із глибоким жалем розповів, що нині в Сирії пам’ятки християнської культури знищуються радикальними ісламістами, і це йому дуже болить. Також посол висловив свою повагу Анатолію Мирошниченку за небайдужість і меценатство. Усім присутнім запам’яталися слова посла: «У кожного з нас є дві Батьківщини: місце, де ми народилися, і колиска цивілізації – Сирія».
Зі сльозами на очах говорила дружина одного з ув’язнених у Лівії українців, яка від імені 19-ти згорьованих родин просила в усіх підтримки. Вона зауважила, що українським в’язням у середньому по 60-65 років і вони можуть не дочекатися виходу з тюрми, адже лівійський суд виніс їм суворий вирок – 10 років неволі. Жінка подякувала протоієрею Захарію за те, що він прибув до Лівії з духовною місією і зустрівся з полоненими. Отець Захарій – ниточка, яка зв’язувала рідних з полоненими і зараз дарує надію на те, що з Божою поміччю вони скоро побачаться.
– Два роки поспіль практично весь арабський світ охоплений процесом, що має назву «арабська весна». Вона призвела до зміни режимів у багатьох країнах Близького Сходу, а це, у свою чергу, ставить під загрозу мир і стабільність у цьому регіоні.
Річ у тім, що в країнах Близького Сходу живе і працює багато наших громадян. Зараз унаслідок революцій і нетерпимості ісламських радикалів до православ’я їм загрожує насильство. І тепер, можливо, аби залишитися там і надалі, нашим співвітчизникам доведеться зрікатися самих себе і своєї віри.
Я – православний християнин. Віра для мене дуже важлива. Я будую дві церкви. І тому, хоч Близький Схід від нас за тисячі кілометрів, я переймаюся долею православних.
Отець Захарій, який став ініціатором проекту, – мій давній друг. Разом з ним ми зробили вже не одну добру справу. Тому я підтримую його й зараз, аби привернути увагу людей до того, що недопустимо використовувати релігію для поділу суспільства на ворожі табори. Це однозначно призведе до війни. І ще – дати впевненість нашим громадянам, котрі перебувають у країнах Близького Сходу, що їхніми проблемами переймаються на Батьківщині і їх є кому підтримати. Адже ви бачите, яке високе представництво на конференції: політичні та громадські діячі, посли, духовенство.
Світ уже давно змінився, він не такий, як був ще десять років тому. Країни стали ближчими одна до одної, незалежно від відстаней між ними. І проблеми тепер спільні. А якщо так, то треба їх спільно вирішувати.
…Переконана, що в об’єднанні наша сила. На виставці були присутні представники різних національностей. Між ними не було ворожнечі, всі з цікавістю слухали високих гостей, переглядали фотокартини, захоплювалися побаченим і висловлювали жаль, що деякі з храмів тепер можна побачити тільки на світлинах… Та й знань про арабський світ побільшало.
А може, доброзичлива атмосфера, що панувала на конференції, якось вплине на збройні конфлікти, і ми, нарешті, усвідомимо, що земля у нас одна і вона є спільним домом для всіх?
Юлія Гончаренко
Додати коментар:
