19 липня 2012 р. | Автор: OLEX | Переглядів: 1921 | Коментарів: 1
Влада – це стіл, із-за якого ніхто не хоче добровільно вставати. Учасники такої трапези набридають господарям, їхні монологи стають нудними, думки прогнозованими, жести і міміка чванливими, а посмішка остогидлою. Владу ненавидять. Це не коньяк, який із роками набирає якості й смаку. Все працює навпаки: час – ворог влади. Її обличчя з роками стає ненависним для тих, на чию користь воно працювало. Цей процес можна порівняти зі старим пальто, яке ви змушені носити третій сезон. Ви дивитесь у дзеркало, погладжуючи поли, помічаєте потертість тканини, кострубатість положення коміра, підскочені у складках рукави, але маєте вдягати його знову й знову. Ви гудите себе за безгрошів’я, переконуєте себе, що навіть такий фасон ще не виглядає старомодним, бо вбрання якісне, хоч і не нове. Самообман не спрацьовує, переконання точить відчуття безпорадності здійснення бажаних перемін. Врешті ви звикаєте, і третій сезон непомітно пролітає у старому пальті, яке так набридло… Цікаво, що обновка змінює настрій не надовго, через деякий час і вона стає схожою на попереднє вбрання. Нове навіть гірше: через якийсь час ви помічаєте, що у старого була ліпша тканина, та й сиділо воно краще, хоч і три осені підряд. Цикл замкнувся: старе й обридле змінюється новим, яке через певний період стає таким самим ненависним пальтом.

Події, які останнім часом відбуваються у Прилуках, нагадали мені травень 2005 року. Саме тоді пройшли збори щодо ініціювання проведення місцевого референдуму з питання дострокового припинення повноважень міського голови Миколи Бабія. Активним учасником тодішньої акції був Віктор Лабазов. Досвідчений місцевий політик уловив настрій прилучан. Громаді набридло обличчя, підійшов той період, коли хочеться обновки. Саме це й було використано для проведення низки мітингів і протестних зібрань. До настрою та бажання додали аргументацію: скорочення й закриття закладів медицини, невиплата заробітної плати, підняття тарифів і таке інше. Ніхто не заморочувався тим, що мер намагався провести реформування лікарні, тарифна політика була продиктована зовнішніми чинниками, а стан фінансування бюджетної сфери був нав’язаний ситуацією в державі взагалі. Набридло обличчя та монологи влади, які жодним чином не переконували в здобутках, котрих на той момент і вдалося досягти. Повернімося до зборів по ініціюванню референдуму. Їх блискуче провів Лабазов, була обрана ініціативна група, документи подані для її реєстрації – і все… Міський голова Бабій своїм розпорядженням відмовив у реєстрації ініціативної групи. Далі процес продовжився в судах першої та апеляційної інстанцій. Рішення винесено на користь громадян, які проводили збори, але час було втрачено.

Настав 2006 рік – рік виборів до органів місцевого самоврядування. Труд Лабазова не пропав задарма. Підігріта електоральна маса була готова. Ніхто не хотів чути про здобутки влади, народ бажав зміни обличчя. Далі – справа техніки, блискавичний випад соціалістів із тарифами. А це безпрограшна карта на виборах. І все – зміни відбулися, а що було потім, ви знаєте.

Із часу тих подій минуло сім років. Знову набридло обличчя, а бажання обновки стало нав’язливою ідеєю. Знову активно налаштовані прилучани провели збори по ініціюванню проведення місцевого референдуму. Підросли інші політики, які майже так само блискуче, як тоді Лабазов, провели збори щодо обрання ініціативної групи. І знову, як і сім років тому, подали документи для реєстрації. Тепер уже Юрій Беркут своїм розпорядженням відмовив у проведенні такої процедури. Суцільне дежавю, погодьтесь. Продовжувати далі? Не треба бути Вольфом Мессінгом, щоб спрогнозувати розвиток подій: судовий позов, перша інстанція, апеляція і виконавчий лист. Міський голова виграє час. Але сучасні умови не є калькою подій семирічної давнини. До виборів у місцеві органи самоврядування залишається ще три роки, а настрій із обличчям, посмішкою і монологами набагато радикальніший, ніж у 2005-му. Тарифна карта знову в руках електорату, інші тузи самі віддані міським очільником.

Один мій знайомий міський голова сказав: «Влада – річ тимчасова, і до цього треба звикнути». Інший, теж мій знайомий міський голова, наголосив: «Владу треба заслужити». Різниця в часі між цими цитатами – сім років. Не важко здогадатися, кому яка належить. Як на мене, має право на існування сентенція, котру можна побудувати з обох висловів. Тому що в першому відчувається завершеність, а другий є лише початком визначення.

У 2006-му ми отримали обновку, якість і фасон якої виявилися набагато гіршими за попереднє вбрання. Перший сезон ми призвичаювалися, другий намагаємося чистити і прасувати поли, але у дзеркалі бачимо куценьке пальто, яке не тільки дратує, а ще й підкреслює всі вади фігури, читай, проблемні місця життєдіяльності міста. Можливо, час задуматися, що чекати третього сезону не варто, а робити обновки краще напередодні, а не тоді, коли припече. Погодьтесь, так дешевше і раціональніше. А втім, час покаже. Як би ми не думали і не чинили, все буде так, навіть якщо все буде навпаки.

Можна поміняти людей у владі, але не саму владу. Щоб змінити владу, необхідно змінитися самим. У цьому й полягає вся складність. Усе інше – просто цикли ходи по колу.

Владислав Кіча
http://gradpryluky.info/index.php?newsid=2237