4 липня 2012 р. | Автор: Helen | Переглядів: 3270 | Коментарів: 1
20 червня пройшли збори ініціативної групи з проведення референдуму щодо недовіри міському голові Прилук Юрію Беркуту. Наступного дня прилуцьке «телебачення – оковпачення» імені Вікторії Сак відригнулося коментарями «непідкупних» голів комітетів самоорганізації населення та окремими ідейними мешканцями Прилук.

Година ефірного часу комунального телебачення була потрачена на те, аби довести до прилучан, що міський голова – це кінь з явними ознаками старіння, який добігався до того, що загубив всі підкови на тих дорогах, що сам відремонтував, а потрапивши у велику вибоїну на вулиці Шмідта, повибивав усі зуби, сиву його гриву майже всю повисмикували активні і небайдужі мешканці міста, хвоста теж майже немає – його одірвала опозиційна меншість у міській раді, яка причепилася до нього з антинародними тарифами. Він майже втратив зір через «окозамилювання» всіх проблем через невиплату заробітної плати бюджетникам, і в його очах з’явилася полуда, що він обраний законно і переважною більшістю прилучан. А ще він перестав реагувати на вуздечку та чумбур законів України, які весь час намагалися спрямувати його на шлях виконання Закону «Про місцеве самоврядування». Єдине, що він іще надсилу виконує, – тягне власного воза достатку – «здохну, але дотягну!» – і тягне вже протягом шести років. А десь в глибині його кінської душі жевріє страх, що скоро здадуть його на ковбасу. То постає питання до мешканця Прилук на прізвище Бєляєв, що представляв усіх ветеранів, що на городах гнуть спину, а не лізуть в екран «пропіаритися»: чи треба такого коня міняти на переправі? Переправа вже скоро, і всім стало вочевидь, що не витягне. І всіх потягне на дно, якщо вже не затягнув. А якщо переправа ще й на нашому Удаї, що, бідолашний, заріс різаком і води якого наполовину розбавлені фекаліями з аварійних очисних споруд – то це взагалі територіальне лихо.

А загалом, порівняння міського голови з таким благородним та розумним створінням як кінь, останнього, певно, образило б, але так порівняв ветеран Бєляєв: «Он что мог делать – то делал, это раззз..!». З цими словами на екрані промайнув його здоровенний пролетарський кулак, який «запрошував» усіх представників «піарщини» йти негайно на городи ветеранів і допомагати їм. Він радить усім почекати: «Будет вам и белка – будет и свисток». Чекати чого? Кому попаде «белка», а кому залишиться «свисток»? В народі є широковживане поняття «бєлочка», яка хватає кожного, хто переп’є оковитої. Таке враження, що це звірятко пробігло по екрану ТБ «Прилуки», а «свисток» завжди означає на фініші команду: «Все, хлопці, капєц, добігались!» Але ж ветеран Бєляєв – це ще не вся ветеранська організація міста, котра «прокотила» Беркута на останніх своїх зборах, не вибравши головою Ради ветеранів його ставленика. То чи підуть ветерани за Беркутом?

Голови комітетів самоорганізації населення В. Тищенко, В. Коток, Г. Чумаченко, з їхніх слів, до цього часу не знали, що турбує мешканців їхніх мікрорайонів, прийшли цих мешканців почути, але не самі: привели з собою ще й «групи підтримки», які потім і давали інтерв’ю на ТБ «Прилуки». Майже відразу для них підібрали відповідне слово до їх відповідної поведінки – «провокатори». І є підозра, що міський голова саме для цього і примусив їх прийти на збори. Схема проста, яку придумали його радники, аби зірвати збори ініціативної групи: вони начебто виявляють бажання поставити свій підпис за проведення референдуму, а потім від цього підпису відмовляються, мотивуючи тим, що їх підпис нібито хтось підробив. Але ця група засланих не врахувала одну деталь: під час збору підписів було організоване відеоспостереження, саме воно і не дало їм змоги зайти у двір, і відлякало їх, як часник вампірів. Їх запрошували зайти, а не стояти під ворітьми. Але вони відмовилися, і до самого кінця зборів виконували роль бідних родичів, що «приїхали на збори на велосипедах або прийшли пішки». У всі часи були люди, яких «ведуть» і які самі не приймають рішень, бо будь-який прояв непокори місцевому «царьку» загрожував позбавленням роботи. Беркут того дня розділив прилучан на два ворожі табори, а через три дні знову використав комунальне телебачення, аби як із табакерки, вискочити, плюнути в обличчя прилучанам отруйною слиною брехні та помсти, і знову сховатися у табакерці.

Що привертає увагу в їхніх хвалебних промовах Беркуту? Це те, що вони ненавидять тих, хто живе краще за них, хто має іномарки, хто «кофточки продає не за 20 гривень, а вже за 80 гривень», та помідори не по 8, а по 20 гривень і т. д. Невже ж іномарки та помідори з кофточками їх турбують більше, ніж те, заради чого зібралася ініціативна група? Злоба, «жаба», брехня… Нам шкода цих людей. Говорили-мололи, а про що – й самі не осягнули розумом. «Прощавай, розуме, зустрінемося завтра», - казали козаки перед тим, як випити медовухи.

В. Тищенко захотілося кабельного безоплатного телебачення ТІМу для всіх членів сім’ї інвалідів – іншого «реп’яха», яким би могла причепитися до Дмитра Барнаша, не знайшла. Для В. Коток таким «реп’яхом» стала дорога по вул. Шмідта: не до тієї ноги причепилися! Чіпляйтеся до задньої ноги старого коня. Г. Чумаченко говорила в манері проповіді настоятельки. Кулаком не гримала, навпаки – її пальці легко, «веером» ковзали на столі, слова заворожували. Ще б трохи – і повірили б чарівній брехні! Але коли з її вуст – колишнього педагога – прозвучало: «Давайте опєрірувать фактами», магія спала з очей. Коли ж вона ще й додала, що вона – «яркій прихильник Помаранчевої революції», це було неперевершено! Цей факт Вашої біографії Вам у майбутньому не допоможе, коли Беркута не буде, а Ви захочете й надалі працювати. Ви радите створити притулок для тварин, але ж запитайте свого «кавалериста, що махає шаблею» – куди поділися бюджетні кошти, передбачені на безпритульних собак? Виміряти життя за післявоєнними стандартами не можна, як виміряє його прилучанка А. Красій: «Я всім довольна – вода в хаті є, і тепло є». Може, їй цього й вистачає, але ж у ХХІ столітті життя вимірюється не тільки поняттям «Аби війни не було!» – як говорили люди після війни. А чи зможе за ту воду та тепло платити молода сім’я, у якої немає субсидій, на відміну від тих, у кого брали інтерв’ю? Чому ж не запитали молодь? А тому, що вони послали б подалі ваше «збіговисько» у міській раді, особливо всіх членів виконкому, які на чолі з Беркутом підняли тарифи, після сплати яких у їхніх порожніх кишенях залишився один фінішний свисток, а на порожніх полицях їхніх холодильників бігає шалена білочка в пошуках їжі.

А на референдуми ходять не тільки бідні, а й люди з власною позицією, громадянською.

Ольга КОСТЮК.
Газета «В двух словах» №27 від 5 липня 2012 року