12 квітня 2012 р. | Автор: OLEX | Переглядів: 1767 | Коментарів: 2
Пам’ятаєте бородатий анекдот про те, як поручик Ржевський грав у карти з лордами? В одній із версій народного гумору розповідається, як кмітливий серцеїд, усвідомивши, що джентльмени не показують карти, а вірять на слово, зробив блискавичне відкриття: йому тепер буде постійно везти в роздачі. «Тут мнє карта і попьорла!» - підсумував гусар. Мораль зрозуміла: програє той, хто грає за правилами і вірить, що шляхетність є обопільною.

Ще на початку лютого я виступив у міській раді з ініціативою запровадження практики проведення конкурсного відбору постачальників товарів, робіт, послуг навіть у тому випадку, коли суми бюджетних коштів є меншими від законодавчого обмеження проведення тендерних процедур. Сьогодні це відбувається лише у випадку, коли вартість послуг перевищує суму сто тисяч, а товарів - триста тисяч. У тому разі, коли відповідні суми менші від зазначених, розпорядник бюджетних коштів може не проводити ніякого відбору вигідних контрагентів, а просто перераховує кошти на рахунок того суб’єкта, який за суб’єктивного переконання розпорядника є найбільш вигідним. От і виходить, що коли виділяються кошти на ремонт, скажімо, приміщень шкіл чи дитсадків, то їх можна подрібнити на 299 тисяч 99 гривень і рулити напрямком перерахувань на власний неупереджений розсуд. Виділення коштів є винятковим правом міської ради, але після ухвалення такого самоврядного рішення все відбувається в ручному керуванні самостійного польоту певним чиновником. Для прикладу: якщо це будівельні ремонти, то скерування фінансових потоків здійснюється в управлінні житлово-комунального господарства.

Повернуся до моєї ініціативи. Пройшло півтора місяці, але відповідного положення ніхто не розробив. Після тяганини пропозиція повернулася бумерангом до автора. Більше того, коли на останній сесії я знову підняв це питання, то при його обговоренні прозвучали думки, що подібна вимога принижує гідність управлінців міської ради, включаючи міського голову. Моралізація зводилася до того, що така новація є взагалі непорядною. Як це так: не довіряти тому, кого вибрала громада? Як можна навіть озвучувати думку, що чесний управлінець дозволить собі безгосподарно витратити гроші громади? "Соромно повинно бути за такі підозри!" - приструнили мене. Облишимо сентименти і надмірну манірність: вірити людям можна, особливо, коли знаєш, що вони тебе обманюють. Саме з таким настроєм я залишив пленарне засідання.

Як би там не було, нехай холодна, але все ж таки весна, а я знову про якусь меркантильність і гроші. У контексті сезонного романтизму хочеться процитувати класика: «Ах, обмануть меня не трудно!.. Я сам обманываться рад!» Але пушкінські рядки звучать не як зізнання, а швидше як констатація факту, що тебе вводять в оману, а ти з мовчазною інфантильністю приймаєш гіркі реалії. Така філософія мені не прийнятна. Та й до чого тут вірю чи не вірю? Ми ж не в покер граємо. Пропозиція зводилася до того, що коли проводиться закупівля за бюджетні кошти на суму, що перевищує п’ятдесят тисяч гривень, про це буде повідомлятися в засобах масової інформації - щоб розглянути на конкурсних засадах декілька пропозицій від різних господарюючих суб’єктів. Хто запропонує найбільш вигідний варіант, той і виграв. Лише в такому випадку буде зиск для міського бюджету, а не окремо взятої родини. Скажіть на милість, що в цьому поганого? До чого тут недовіра? Про які образи може йти мова? Ні, давайте продовжувати вірити у святість і шляхетність, точніше продовжувати займатися самообманом. Я готовий не піднімати більше таких питань і навіть вибачитися, якщо хтось уздрів у моїх ініціативах безпідставні підозри. Готовий, але без віри. Езопівська мудрість тому підтвердження: «Самообман може призвести до самознищення». Мізерний міський бюджет об’єктивно не витримає навантаження у суб’єктивному визначенні постачальників.

Розпорядники бюджетних коштів клянуться-божаться, доповідаючи про правомірність витрачання коштів громади, але чомусь не покидає відчуття недосказаності. Арифметика проста: дві напівправди дорівнюють брехні. Дисонанс, фальшива гра? Відчувається, що так. Хтось сприймає фальш, хтось всунув біруші у вуха і нічого не чує, а комусь какофонія вигідна, концерти оплачені на весь бюджетний рік. Як це не дивно звучить, але можна бути віртуозом навіть фальшивої гри. Головне – впіймати ритм і нікого не підпускати до звірки партитури на пюпітрі.

Граната обману здатна не тільки підірвати довіру однієї людини до іншої, а й осколками брехні посіяти недовіру на значній відстані. Таким тротилом є офіційне повідомлення Прокуратури в Чернігівській області, що в 2011 році управління житлово-комунального господарства Прилуцької міської ради перерахувало одному з приватних підприємств міста кошти за незавершену реконструкцію двох дитячих садків. Бюджету громади завдано майже 170 тисяч гривень збитків. По даному факту порушено кримінальну справу. Ведеться слідство. О, сюжет!

А все ж таки весна. Віршовані рядки вдихаються, мов квітневий вітер, прикро тільки, що не свої, а знову іншого класика і знову про обман:

Быть легковерным – глупо и опасно,
И легковерье – это путь страданий,
Но видеть без разумных оснований
Кругом обман – не менее ужасно.

Може, не треба у всьому бачити подвійне дно, вишукувати невідповідність тональності й намагатися запровадити якісь новації. Може, не все так погано, а підбір розумних мотивацій ще не відбувся і не визрів. Прийде осінь, а там не до поезії і епітетів, саме тоді час рахувати. Курчат, ноти, гроші. Тоді визначимося, кому ображатися за недовіру і хто ображений. А втім…

Владислав Кіча
http://gradpryluky.info/index.php?newsid=2105