Не знаю що викликає «Гарри Поттер» а отакій шедевр як
" Червона шапочка" у підручнику за 8 клас викликає масу негативних емоцій.
Ви не читали?
Почитайте. Гарна наука для школярів-підлітків. Мабуть великий Шарль Перро у труні крутиться, не те що перевертається. Якби він тільки знав що його "Красная Шапочка" надихне Евгена Дудара на такій "шедевр" то точно б не писав її.
В одному селі жила Червона Шапочка. Дівчина гарненька, ставненька. Нижню
половину її вроди облягали вичовгані джинси. Верхню — розписаний
незрозумілими гаслами бала¬хон. На голові хвацько сиділа червона
шапочка. Подарунок від бабусі на день шістнадцятиріччя. За те її і
називали Черво¬ною Шапочкою. Одного разу мама каже Червоній Шапочці:
— Ось тобі пиріг, пляшка вина. Однеси бабусі. Нехай підкріпиться трохи. Старенька вона стала. Нездужає.
Як у справжній казці, бабуся жила за лісом.
— Тільки спіши, — каже мати, — поки сонечко високо.
Червона Шапочка пішла.
Відійшла
на таку віддаль, що не побачиш її неозброєним оком. Сіла під кущ.
Випила вино. З‘їла пиріг. Дістала з потайної кишені джинсів цигарку.
Запалила, смалить і наспівує:
Ах, эта красная рябина
Я на тебя смотрю, любимый,
Среди осенней желтизны.
Теперь уже со стороны...
Як тут з кущів виходить Вовк! Страшенний, величезний. Очі голодним вогнем світяться.
— А-а-а! — гаркнув. — Червона Шапочка! Попалась! Зараз
тебе з‘їм!
Червона Шапочка озирнулася. Цвикнула через густо напомаджену губу.
— Пішов геть! Шкет нещасний! Ще не таких бачила.
Дихнула
Червона Шапочка на Вовка перегаром вина й тютюну. Вовк очманів. Схопила
Червона Шапочка Вовка за вуха, сіла на нього верхи і гукнула:
— Поїхали!
— Куди? — перелякався Вовк.
— Куди-небудь! — пришпорила боки Вовка дерев‘яними
підошвами своїх стукалок. І той рвонув.
Каталася Червона Шапочка на Вовкові до ранку. Вранці під‘їхала до бабусиної хати. Зайшла у світлицю:
— Чао предкам!
— Дитино рідна! — сплеснула в долоні бабуся. — А ти де в таку рань тут узялася?
— Ша! — приклала пальця до вуст Червона Шапочка. — Якщо маман питатиме, де я була, скажеш, у тебе ночувала.
— Господь з тобою, дитино! А ти хіба не з дому?..
— Дай щось пошамати! — сказала Червона Шапочка, викаблучуючись перед дзеркалом.
— Нема, дитино, — каже бабуся. — Бо я хворіла.
— Давай бабки. Пошлю Вовка, принесе зараз. Бабуся витріщилася на внучку.
— Гроші давай! — хрипко пояснила Червона Шапочка. Бабуся тремтячими руками дістала вузлика. Розв‘язала.
Подала Червоній Шапочці свою пенсію.
— На. Нема більше.
— Тоді я тебе з‘їм! — налякала Червона Шапочка.
Якраз
у цей час повз хату бабусі проходив мисливець. Дивиться, біля хати
лежить загнаний Вовк, язика висолопивши і моста відкинувши. А з хати
доноситься схлипування бабусі:
— Не маю, внученько! Їй-Богу, більше не маю!..
Мисливець вскочив у хату. Напоготові рушницю тримає.
— Хто тут бабусю ображає?
Червона Шапочка криво осміхнулася:
— А ти у родинні справи не вмішуйся! Браконьєр нещасний!
Ось напишу на тебе скаргу, що ти вбив Вовка, обікрав бабушененцію і приставав до мене: . Тоді закукурікаєш...
Мисливець
був сміливий . Ніколи не тремтів перед най¬страшнішим звіром. А тут
жилки в нього затрусилися. Він згадав свою жінку молоду. Діточок
білозубих. І, знітившись, почав задкуват до виходу.
Що далі дія ося у
бабусиній хаті, ніхто не знає. Бо свідків не було. Тільки десь під
полудень з хати вийшла Червона Шапочка. З набитим вузликом на спині. І
зникла в лісі.
Де вона блукає, досі ніхто не знає.
Може, стрінеться вам принагідно. То сповістіть хоча б її маму. Бо побивається руки ламає, де її чадо неповнолітнє, не знає...
------
Одним словом - потаскуха, а не Шапка