| № | Вариант ответа | |
| 1. | Так | |
| 2. | Ні | |
| 3. | Я розмовляю російською мовою, але хотів(ла) б розмовляти українською | |
| 4. | Свій варіант відповіді |
| : | А тепер, поскоку ти приводиш оти схеми цiкави, давай откiнем в сторону отой момент №1 i питаемся понять.... ХТО Ж МИ ТАКИ? Чи наши корнi уходять в глубену вiков на багато ранiше отого 19 века, чи ми все ж таки представители "молодой" страни под названием Украина, iсторiя якой токо 100 год?
Як ти думаеш? |
| : | Украина - це... не знаю даже як назвать... штучна субстанцiя |
| : | Але головним залишається те, що українська мова була живою (розмовною) мовою простого люду. |
| : | Родился в 1963 году в семье потомков старой (еще дохмельницкой) украинской (руськой) шляхты в самом центре Украины (на полпути между Киевом и Одессой) в городе Умани, стоящей на княжьей реке Уме (Умани), в крае наибольших поселений древнейшей в мире трипольской культуры (цивилизации).
Во время учебы в школе принимал активное участие в кружках и олимпиадах. После окончания Киевского мединститута работал анестезиологом-реаниматологом киевской больницы №11. Осенью 1989 года избран главой «Товарыства Украйинськойи Мовы» им. Т.Г.Шевченко, позднее преобразованного во Всеукраинское общество «Просвита». В сентябре 1989 года принимал участие в организации и проведении Учредительного съезда Народного Руха Украины – обеспечивал охрану съезда. В 1994 году поступил в Институт государственного управления и самоуправления при Кабинете Министров, позднее реорганизованном в Украинскую Академию Государственного управления при Президенте Украины. В 1995 году обучался в США (University of Michigan) и Чехии (Univerzita Karlova). Летом 1996 года проходил стажировку по программе «Управление людскими ресурсами» в Словакии. С 1995 года преподавал в Украинской Академии управления при Президенте Украины. С 1999 года является президентом «Фонда Третье Тысячелетие». |
| Frankinshtain: | LIZARD, тобі люди про сахар! А ТИ про горох...як можна мову видумать за несколько год??? це 1-2 поколения! це шо по твойому! резко заставили всіх виучить новий язик и запомнить??? |
| : | ... на всю многомиллионную Украину лишь несколько десятков тысяч человек по-настоящему владеют украинским языком. (В мае 2000-го года известный политик Владимир Яворивский жаловался в своей авторской радиопрограмме своим слушателям.) |
| : | ДА НЕ БУЛО ТАКО УКРАЙIНСЬКОЙ МОВИ!!!!!!!!!!!!!!!! НЕ БУЛО!!!!!!!!!!!!!!! ВОНА СКЛЕПАНА в 19 веке була. Непонятна смесь, в якой половина, естественно, польских слов!
Наши предки НЕ ЗНАЛИ УКРАЙIНСЬКОЙ МОВИ!!!!!!!!!! З Киевской Руси i посли, i купцы йiздили в Россию i балакала там на РУССКОМ. Тоже самое ганяли в Киевскую Русь. Проблем НЕ БУЛО. Народ ПОНИМАВ ОДИН ОДНОГО. Ти це понимаеш? Балакали на русском!!! Були, естественно, якись диалекти. Так само як балакають з "оканьем", чи з "аканьем", чи ударение не так ставлять (таке ж сплош i рядом шо в Украине зараз, шо в Россие)... , но на украинском НЕ БАЛАКАЛИ РУСИЧИ НIКОЛИ!!!!!!!!!!! |
| OLEX: |
Русичи балакали на старослов‘янській мові, тоді не було ні руськой, ні українськой, ні білоруської мови. |
| : | Протягом XIV — XV ст. на основі давньоруської народності відбувався процес оформлення трьох нових східнослов’янських етно-мовних спільностей — російської, української і білоруської народностей. Більша частина українських земель (Київська, Переяславська, Чернігівська, Поділля, частина Волині) разом із усіма білоруськими опинилися в складі Великого князівства Литовського, тому східні слов’яни в ньому становили основне населення. Частину Волині й Галичину захопила Польща. Північна Буковина ввійшла у склад Молдавського князівства. Наприкінці XI — на початку XII ст. Закарпаття від решти давньоруських земель відірвали угорські феодали.
На основі давньоруської писемної мови постає українсько-білоруська літературна мова, що, залежно від живого розмовного оточення, реалізується у двох варіантах — південному, українському, і в північному, білоруському. Давньоруська редакція старослов’янської мови, яка сформувалася в XI — XIII ст., продовжує функціонувати на Україні і в Білорусії як редакція (різновид) церковнослов’янської мови, взаємодіючи з живим українським і білоруським мовленням. Але різниця між церковнослов’янською, з одного боку, і українською та білоруською мовами, з другого, була відчутна на всіх рівнях системи, тому робилися спроби перекладу деяких конфесійних текстів на мову, близьку до живої. В XV ст. завершується формування східнослов’янських мов, у зв’язку з чим у XVI ст. спостерігається тенденція до розвитку з двох варіантів українсько-білоруської писемної мови окремих української і білоруської літературних мов. Спільність походження, близькість живих розмовних мов, етимологічний правопис, активні культурні взаємозв’язки між братніми народами, їх однакова історична доля зумовили велику близькість староукраїнської й старобілоруської літературних мов. В перекладних текстах XV ст. спостерігається продовження традиції давньоруської несловникової лексикографії — глосографії (глосемографії). Особливо часто застосовувалися контекстуальні (внутрірядкові), іноді — покрайні (маргінальні) глоси (Німчук 1980а, 32 — 34). Глосування часом застосовувалося і в церковнослов’янських текстах. Не тільки лексична, а й граматична система церковнослов’янської мови потребували пояснення, спеціального вивчення. При монастирях і церквах у XIV — XV ст. існували школи, де навчали письма й, можливо, елементів граматики церковнослов’янської мови. Про це опосередковано свідчать переклади з церковнослов’янської мови на українську, в яких відбивається досить добре володіння обома мовами. Одним із найголовніших освітніх осередків України був Київ, зокрема Києво-Печерська лавра. З Києвом, наприклад, пов’язані чудово ілюстрований Київський псалтир 1397 р. (церковнослов’янський) та Четья 1486 р. (переклад із церковнослов’янської мови на українську). |