Від частого повторення брехня не стає правдою, однак усе більше тих, хто не вміє чи не бажає логічно мислити, проявляють готовність повірити в неї. Спрацьовує не логіка, спрацьовує стереотип мислення: "Якщо стільки відомих і шанованих людей так довго повторюють це твердження і, напевно, вірять у його істинність, то не може ж воно бути суцільною вигадкою. Хай не все, але хоча б якась доля істини в ньому мусить бути присутня...".
Щось подібне сталося з не одне десятиліття пропагованими московською імперією міфами про "вєлічіє і могущєство руского язика" ("ВМРЯ"), про "вєлікого Леніна", котрий "на ньом газгава-гівал". Ну і нехай собі тішаться московити тією "величчю", як дурень цвяшком. Нам, українцям, у своїй незалежній державі що до того?
У тім то й річ, що вигаданий колись для ідеологічного виправдання уярмлення та тотальної русифікації пригарбаних Москвою народів міф продовжує руйнувати свідомість пересічного українця й сьогодні, а його адепти перейшли до ще більш нахабних і провокативних форм пропаганди.
І сьогодні не лише десь там, у Москві, Твері, в наших-таки Сімферополі, Донецьку, Луганську в російськомовних українофобських виданнях можна надибати твердження на кшталт: "Ніякої української мови немає...", "Українська мова – то зіпсований полонізмами "русcкій язик..." і т.ін.
Належної відсічі такі інсинуації сучасних валуєвих ані від офіційних структур, ані від патріотично орієнтованих засобів масової інформації не отримують. Найбільше, на що, бува, спромагаються окремі вітчизняні публіцисти, то кволі заяви виправдального штибу: "українська й російська мови сестри"...
Однак уважний неупереджений аналіз мов-сусідок підштовхує до іншого висновку. Мова спадкоємців племені кривичів, що стало основною слов‘янською складовою в тюрко-фіно-угорському конгломераті, нині іменованому "русcкім народом" – не "сестра", а "дочка" русинської – української мови. Дочка кривобока і кривоуста, котра, примхою долі доскочивши короткочасного, за мірилом історії, панування над матір‘ю, в процесі того панування прагла зневажати та упослідити ту, яка дарувала їй життя.
Для тих, хто вже готовий, захлинаючись, бризкати слиною заперечень, повторюємо: саме так, російська мова у слов‘янській своїй частині – вторинна, дочірня, – замало того – пародійна стосовно нашої РА-синської, русинської, що сьогодні іменуємо її українською, мови.
Для тих заяв потрібні докази. І їх є безліч.
Приховуванням правди, ретушуванням її напівправдою, брехнею, чи як ниньки модно казати, макіяжем, задавненої хвороби не вилікуєш, лишень загостренню процесу сприятимеш. Тож і у відношеннях межи народами-сусідами мусить бути чітка ясність. Хто, коли, що, кому, як... Хто кому майбутню столицю заснував... Хто кого читати, рахувати навчив... Хто кого у верхів‘я Вологи, Оки, а хто кого до Магаданів, Соловків відселяв... Хто кому писок під Оршею, Конотопом, Чудновим натовк, а хто кому – під Полтавою, Крутами...
Ну і, звісно, хто кому свою мову, спародіювавши, позичив. Авжеж. "Пізнаймо правду і правда визволить нас!" – повторимо вступну цитацію розвідки.
:sm43:
-----
Сообщение редактировалось 1 раз. Последнее редактирование: OLEX (26 2010 , 23:35:34)
chuvak (Парень)
OFFLINE
Пост №21 Добавлен: 26.02.2010, 15:13
:
С конца XVII в. в русском литературном языке появляется лексика, связанная с развитием новых для Московской Руси форм искусства, в частности театрального дела. В 1672 г. создается по приказу царя Алексея Михайловича первый русский придворный театр. Уже в тексте приказа, посвященного открытию этого театра, отражается новая лексика, связанная с нововведением: “Комедийная хоромина”, построенная в селе Преображенском для царской “потехи”, или “игрища”. Характерно сочетание греческого по этимологии слова комедийный с исконно русским существительным хоромина. Заметим, что слову комедия тогда было присуще более широкое значение, чем впоследствии, когда оно стало названием драматического произведения с -веселым и забавным сюжетом. Тогда в Комедийной хоромине ставили “комедии жалостные и прохладительные (т. е. веселые, легкие)”. Театральные представления делились на “сени” (акты), между которыми вставлялись интермедии и интерлюдии. Эпилог, завершавший собою представление, назывался “скончеватель”, т. е. в данном случае прямому заимствованию была предпочтена языковая калька. Декорации, на фоне которых разыгрывались действия комедий, назывались “рамами перспективного письма”, артисты, называвшиеся комедіантами, надевали “потешное платье”
Ех, пропала Русь. До чого москалі свою мову спаскудили ! Забулися свої корені. Ходять в Болшой театр а надо би в Большую Хороміну. :-o Америкоси зовсім мізки запудрили. :sm23: Або Європа. Аж страшно, як подумаю, шо далі буде ...
А причём здесь период, который ты процетировал, Н-Левицкий с переписью 2001 года?
ок, сматрі сюда:
Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г.
Распределение населения по родному языку, губерниям и областям
такшо
:
Народ больше пользуется русским языком.
КАЦАПСЬКА НАГЛА БРЕХНЯ! :sm36:
Як бачим Кубань і Ставрополь - ісконно українські землі.
:
Ты извени, но это уже у вас получается уже не чистка от "русизмов", а подмена всего языка.
невігластво я вибачаю, в українській мові не кілька тисяч, а біля чверті мільйона слів :sm43:
----- Добавлено 26 февраля 2010 г., 16:12:02:
:
невігластво я вибачаю
тому крім цифер наведу ще графічний матеріал по вищевказаному перепису 1897 року :sm58:
Українська мова
Расєйська мова
LIZARD (Парень)
Начальник модераторов
OFFLINE
Пост №23 Добавлен: 26.02.2010, 16:38
OLEX, дай источник. Откуда такие данные?
----- Добавлено 26 февраля 2010 г., 17:18:41:
OLEX, перепись населения Российской Империи я брать не буду, ибо ...
:
В 1874 году в Киеве была проведена первая общегородская перепись населения. Среди прочих, задавался киевлянам и вопрос о языке. Оказалось, что из 116 774 киевлян 46 060 человек отметили, что родным для них является русский литературный (общерусский) язык, 8 476 человек – великорусское наречие, 35 205 – малорусское наречие, 1 379 – белорусское наречие. Таким образом, отмечалось в итогах переписи, 91 120 человек признают родным русский язык в различных его видах.
Так и то... позднее выяснилось, что руководившие проведением переписи украинофилы (возглавлял переписчиков ярый украинофил П.П.Чубинский) при помощи различных ухищрений и махинаций завысили число тех, кто назвал родным малорусское наречие... Вот так. На самом деле процент населения, для которых русский язык родной - тогда был гораздо больше.
Их доклада Диманштейна С., зачитанном в январе 1929 года в Комиссии по изучению национального вопроса Коммунистической академии и посвящённом проблемам «культурного строительства в национальных республиках»:
:
: «Возьмём дореволюционный украинский язык на Украине, скажем, язык Шевченко, и теперешний украинский язык, с одной стороны, и русский язык – с другой: Шевченко почти каждый из вас поймёт. А если возьмёте какого-либо современного украинского писателя – Тычину, Досвитского или другого из новых, - я не знаю, кто из вас, поймёт этот язык ... мы видим здесь значительное увеличение расхождения. Таким образом, новый украинский язык можно понять, владея языком польским, но не русским»
Таким образом, новый украинский язык можно понять, владея языком польским, но не русским»
О как
та такжеж, ти сам наводив приклади, шо расєйська мова ніяким боком не лежить до слав‘янських мов, до яких належить українська. Так само українську мову більше розуміють чим расєйську чехи, словаки, хорвати ітд
:
В 1874 году в Киеве была проведена первая общегородская перепись населения.
-----
Сообщение редактировалось 1 раз. Последнее редактирование: OLEX (26 2010 , 20:14:04)
chuvak (Парень)
OFFLINE
Пост №25 Добавлен: 27.02.2010, 07:59
:
Возьмём дореволюционный украинский язык на Украине, скажем, язык Шевченко, и теперешний украинский язык, с одной стороны, и русский язык – с другой: Шевченко почти каждый из вас поймёт. А если возьмёте какого-либо современного украинского писателя – Тычину, Досвитского или другого из новых, - я не знаю, кто из вас, поймёт этот язык ... мы видим здесь значительное увеличение расхождения.
Диманштейн С. Хто він такий? А може самому взяти - і почитать Тичину ? А мовне середовище, у якому зростав Тичина, я добре знаю - мій будинок за три хати од його. Так от, старші люди в селі дійсно висловлюються дещо інакше. Воно і всюди так. Мова трансформується, так само як і російська. І польський вплив тут ні до чого. А те, що наші мови подібні - нічого дивного. Ми сусіди і користуємся своєю природньою мовою, а не штучно привнесеною разом із християнською літературою за байстрюка (слово давньоукраїнське але спільне з англійським) Володимира. LIZARD (Парень)
Начальник модераторов
OFFLINE
Пост №26 Добавлен: 27.02.2010, 13:11
:
«Помимо того маленького круга украинцев, которые умели читать и писать по-украински, для многомиллионного населения Российской Украины появление украинской прессы с новым правописанием, с массой уже забытых или новых литературных слов и понятий и т.д. было чем-то не только новым, а и тяжелым, требующим тренировки и изучения»
(Тищенко-Сірий Ю. Перші наддніпрянські українські масові політичні газети. Нью-Йорк, 1952. – С. 5.)
А вот, что сообщал украинской писательнице Ганне Барвинок известный литературный и театральный критик, щирый украинофил В.Д.Горленко:
:
«То, что выдается теперь за малороссийский язык (новыми газетами), ни на что не похоже. Конечно, эти господа не виноваты, что нет слов для отвлечённых и новых понятий, но они виноваты, что берутся за создание языка, будучи глубоко бездарны. Я получаю полтавский «Рідний край» и почти не могу его читать»
(Дорошкевич О. Естет і поміщик // Життя й революція. 1925. №11. – C.66.)
Украинофил К.Довгань писал:
:
«Рождение украинской прессы после первой революции, рост политической сознательности – а по этой причине рост читательской массы – поставили перед современным литературным языком украинским требования, значительно превышающие его тогдашние ресурсы. Это обусловило интенсивное развитие языка: создавались поспешно новые слова и обороты, еще больше заимствовалось их у соседних языков, более развитых, - и все это беспорядочно, по-кустарницки, без определенного руководства со стороны какого-нибудь учреждения научного. Обогащаясь таким способом, пренебрегая самыми элементарными законами фразеологии и синтаксиса украинского, украинский язык – книжный и газетный – часто-густо представлял собой печальную картину языковой мешанины, пеструю лексическую массу, чуждую органично и непонятную читателю-украинцу»
(Довгань К. «На давніх позиціях» (Про сучасну українську літературну мову) // Життя й революція. 1925. №11. – С.50.)
А вот, какую идею вынуждены были занести в свою программу члены революционного Украинского республиканского союза «Вільна Украіна»:
:
«Язык галицкий, как непонятный украинскому народу, не может иметь места ни в учреждениях, ни в школах на украинской территории. УРС будет ратовать за свой родной язык – язык Шевченко, который должен получить самое свободное развитие, чтобы сделаться культурным языком, а до тех пор общегосударственным языком остается язык русский»
(Сумцов М.Ф. Начерк розвитку української літературної мови. Х., 1918. – С.9.)
ВЫВОД: язык Шевченко, основанный на народном говоре, имел поддержку. Его готовы были "патриоты" внедрить на украинской территории. А вот "искусственный язык Галичины" ... вообще не воспринемался. Даже "самостийныки" были ПРОТИВ.
=)
В Росії "обрусіння" йде не днями, а немов годинами, неначе в ньому спасіння не тільки Росії, але усього світу від якоїсь напасти, – неначе люди вхопились обіруч і з усією силою енергії, щоб чинити якесь дуже добре та спасенне діло. Автономії провінцій і народів ламають, національности гнуть і скручують в обід. Скрізь нищать народні мови, національні літератури, скрізь бачимо національний великоруський натиск, котрий постановив собі, неначе яке велике культурне завдання, знищити до останку усі національности в Росії і повеликорусити їх. Найважчий притиск від сієї системи випав на долю України, Польщі та молдавської Басарабії. На Україні навіть у народні школи заведено великоруські шкільні книжки та викладову великоруську мову, заборонено видавати Святе Письмо на українській мові; після 1876 року українська література неначе засуджена на смерть: заборонено видавати усякі українські книжки, окрім нібито популярних, а справді дозволяють тільки тонесенькі книжечки, малесенькі казочки, оповіданнячка, водевільчики. Наукові популярні книжки не дозволені. Те саме діється і в Польщі, тільки з тою відміною, що там дозволена ще широка література, але в тій надії, що великоруська школа в Польщі підриє і вб‘є і ту літературу (дарма надія!). Для басарабських молдаван так само заведені великоруські народні школи. Ся привілегія, ущаслививша Україну та Польщу обрусінням, може випала на їх долю тим, що вони землі слов‘янські, братні для росіян, і дають надію швидше їх обрусити. Басарабські молдавани заслужили се щастя мабуть тим, що вони однієї з великоросами православної віри.
:
Руйнування національностей, руйнування хапливе йде на сході Європи, а найбільше в Росії з великою хапливістю і навіть з любов‘ю, навіть зі смаком, неначе сим хочуть зробити якийсь історичний великий добровчинок іншим народам. А справді і прусаки і великороси не роблять сим ніякої користи, ніякого добродійства ні для себе, ні для інших народів. Ми вважаємо на національну нетерплячість великоросів, як на виявок расовий, дуже примітивний, схожий з релігійною нетерплячістю давніх народів, яка, наприклад, ще й досі живе в натурі мусульманських народів. Сю примітивну якусь руйнуючу силу великоруської раси давно примітили ліпші й світліші великоруські вчені та поети. Ще Грибоєдов, автор комедії "Горе от ума", побувавши в Криму в 1825 році і придивившись до кримського життя, до давніх історичних міст, що стали руїнами вже за Росії, писав у Петербурґ до свого приятеля з Феодосії: після ґотів, ґенуезців і т. д. в Крим "явились мы, всеобщие наследники, и с нами дух разрушения".
:
Ся неповага до інших народностей, се нехтування ними, навіть якась ненависність до них і справді й досі ще жива в великорусах і виявляється фактично й реально в притисках інших національностей, залежних від Росії. Ся національна ненависність та нетерплячість, окрім деспотичного укладу сім‘ї, викохана в них історією. Розвиваючись у давній час на відшибі, нарізно від культурних народів Європи на далекому сході, живучи ізольованим життям цілі віки, стикаючись на сході, півночі та в Сибірі тільки з півдикими примітивними язичеськими народами, котрі (хоч і не всі) культурою стояли далеко нижче за великорусів і котрих вони асимілювали, – великоруси нажили собі неповаги й нехтування до чужоземців. Придбавши собі нові землі та народи на європейському заході далеко культурніші від них, вони й на них перевели таку саму неповагу, нехтування і навіть ворожість. Сеї неповаги, сього нехтування не збулися навіть деякі високо розвиті великоруси, такі, наприклад, як критик Бєлінський, романіст Тургенєв, навіть сатирик Щедрін, що піднімав на смішки українщину. Про адміністративні великоруські особи вже нема чого й говорити, бо в них виявляється примітивний національний дух нетерплячости до інших народів з безсоромною наглістю.
:
Коли глянути на Галичину з пункту Петербурґу або Москви, чи з пункту Великоросіі, то виходить, що Галичина нібито не має права на заступництво усього українського плем‘я. Коли же глянути на се діло з пункту Києва чи Харкова, з пункту України, то виходить, що вона зовсім таки має право на таке заступництво. Д[обродій] Пипін не так, трохи якось по-своєму, дивиться на історію Галичини і вибирає з тієї історії, і то тільки політичної, пункти й факти, сказати б, розділяючі і відрізняючі Галичину від давньої Москви та теперішньої Росії та України, поминувши факти єднаючі її історію з історією України і історію властиво культурну й просвітню.
:
А коли Галичина стала центром українського літературного руху, то хто ж сьому винен? Винна Росія, що не дає стати сим центром ні Києву, ні Харкову, ні Одесу, і силою виперла сей центр з України в Галичину. Самі ж винні, що український літературний рух мусить шукати собі деінде простору й центрів, бо забули приказку: "Ганяй натуру в двері, а вона влізе вікном". бо на те вона натура. Самі вигнали нашу літературу, ще й сердяться, але, здається нам, сердяться більше з тієї причини, що не вдалось-таки задушити нашу літературу на смерть, не вдається задушити її за кордоном, в іншій державі, не вважаючи на всі запобігання там на всі способи.
Іван Семенович Нечуй-Левицький
"Українство на літературних позвах з Московщиною" LIZARD (Парень)
Начальник модераторов
OFFLINE
Пост №28 Добавлен: 27.02.2010, 16:43
OLEX, СЛАВА БОГУ!!! Наконец-то!!! :sm39:
Я столько раз об этом говорил... повторюсь ещё:
- Нечуй-Левицкий был УКРАИНОФИЛОМ !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
- Нечуй-Левицкий был двумя руками "ЗА" Шевченковский литературный язык, который имел место на Полтавщине, Днепропетровщине, Харьковщине... (народный диалект),
- Нечуй-Левицкий был КАТЕГОРИЧЕСКИ ПРОТИВ "новомовы", которую навязывали грушевские. OLEX, Нечуй-Левицкий выступает ПРОТИВ искуственного польско-австрийского смрада. А ты в курсе, что чтобы успокоить И.С.Нечуя-Левицкого к нему лично заявился М.С.Грушевский!? Он объявил Левицкому, что для создания нового литературного языка, полностью независимого от русского, просто необходимо множество новых слов и новое правописание. Грушевский сказал прямым текстом, что нужно не спорить, а внедрять новшества в народ через книги, газеты, журналы. Груевский & Ко напрягали, даже можна сказать терроризировали по полной программе подключая административный ресурс, книгоиздателей, газетчиков. В ПРИКАЗНОМ ПОРЯДКЕ указывали на скорейшее введение корявого галицийского новояза повсеместно.
При встрече с Н-Левицким он также сообщил, что большинство владельцев и редакторов украинских газет, журналов, книжных издательств, а также многие литературные деятели уже "пришли к соглашению по этому поводу", поэтому Нечую-Левицкому следует присоединиться к ним и вместе бороться за насаждение нового языка.
Н-Левицкий понимал, что раз с таким напором вводится "новомова", то это уже ПОЛИТИКА. Но со своего пути не свернул и всячески препятствовал галицазации литературного языка.
:
«Грушевский как будто издевается над языком украинских писателей»
«Всё это несчётное множество напханых польских слов, нахапаных из галицких книжек наугад, всякие галицкие чудные слова, все эти галицкие правописные значки и точки, - это же настоящие ружья и пушки, которыми газетные писатели отгоняют украинскую широкую публику от украинской литературы»
(. Нечуй-Левицький І.С. Сьогочасна часописна мова на Украіні. №1. – C.40.)
Пишу ЕЩЁ РАЗ... Н-Левицкий не в коем случае не "защищал" (если так можно сказать) Россию и русский язык, но БЫЛ КАТЕГОРИЧЕСКИ ПРОТИВ галицийского шмарадья., т.е. против польско-австрийско-искусстенного языка.
-----
Сообщение редактировалось 1 раз. Последнее редактирование: LIZARD (27 2010 , 16:44:27)
OLEX (Парень)
З Новим Роком!
OFFLINE
Пост №29 Добавлен: 27.02.2010, 17:20
LIZARD,
:
польско-австрийско-искусстенного языка
прикольно, а шо це? LIZARD (Парень)
Начальник модераторов
OFFLINE
Пост №30 Добавлен: 27.02.2010, 21:04
OLEX:
LIZARD,
Цитата:польско-австрийско-искусстенного языка
прикольно, а шо це?
А то, что активно внедряли грушевские в литературный язык...
Повторяться не хочется. Полистай просмотри посты. :sm47: | Страницы: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 |
Добавить сообщение в тему 'ЧИЯ МОВА ВТОРИННА І ПАРОДІЙНА':
.
